Статья 54 10 ук усср

Рубрики Вопрос юристу

СТАТТІ 54-1 – 54-14 КК УРСР 1927 і 1934 рр

СТАТТІ 54 1 – 54 14 КК УРСР 1927 і 1934 рр. (аналог ст. 58 КК РРФСР) – комплекс складу злочинів, що передбачали відповідальність за «контрреволюційну діяльність», «зраду батьківщини». Введені у Кримінальний Кодекс УРСР 1927 і в редакції від 20.07. 1934 – незабаром після Постанови ЦВК СРСР від 8.06.1934 «Про доповнення положення про злочини державні статтями про зраду батьківщини». Цією постановою КК доповнювався статтями: 54 1 а (зрада батьківщини, тобто дії, вчинені громадянами СРСР на шкоду військовій моці СРСР, його державній незалежності або недоторканності його території, як-от: шпигунство, видача військової або державної таємниці, перехід на бік ворога, втеча або переліт за кордон); : 54 1 б (Ті ж злочини, вчинені військовослужбовцями); 54 1 в (про відповідальність членів родин «зрадників», які навіть не знали про зраду, що сталася або мала статися); 54 1 г (про відповідальність за недонесення про зраду, що готується або сталася). За першими двома статтями (1а і 1б) закон передбачав вищу міру покарання – страту з конфіскацією майна, заміна якої (10 роками позбавлення волі) допускалася тільки за ст.1а і лише «за наявності пом’якшуючих обставин».

Ст. 54 10 : «За пропаганду або агітацію, яка полягає в заклику до повалення, підриву або послаблення радянської влади чи до вчинення окремих контрреволюційних злочинів (ст.ст. 54 2 – 54 9 цього Кодексу), а також за розповсюдження чи виготовлення або зберігання літератури того самого змісту застосовується –

позбавлення волі на строк не менш, як шість місяців.

За ті самі дії під час масових заворушень, або з використанням релігійних або національних забобонів мас, або у воєнній обстановці, або в місцевостях, оголошених на воєнному стані, застосовуються –

заходи соціального захисту, зазначені в ст. 54 2 цього Кодексу», тобто до страти.

Упродовж 19 р., аж до смерті Сталіна, звинувачення в контрреволюційній діяльності і зраді батьківщини використовувалася для фізичного знищення реальних та уявних політичних противників режиму. У 1930-і жертвами ст. 54 10 стали багато командирів Червоної армії, лідери і члени внутріпартійної політичної опозиції, а також залишки некомуністичних партій. Іншою важливою функцією цього звинувачення було запобігання всім формам несанкціонованих контактів громадян СРСР з іноземцями.

З початку Другої Світової війни і до 1953 у «зраді» в масовому порядку звинувачувалися військовослужбовці, які потрапили в полон, і цивільне населення, вивезене за кордон. Спеціальним урядовим розпорядженням були посилені заходи покарання для членів родин «зрадників батьківщини». Як «зрада» кваліфікувалася участь у національному опорі радянському режимові (країни Балтії, Україна), незалежно від того, чи носило воно збройний чи мирний характер, і від наявності зв’язків із зарубіжними країнами.

Лібералізація каральної політики (після смерті Сталіна) призвела до корінної зміни практики застосування цього звинувачення. Насамперед, різко – у сотні разів – скоротилася кількість щороку засуджених. У 1955 була проведена масова амністія для засуджених за «пособництво окупантам». У 1956 була прийнята спільна постанова ЦК КПРС і РМ СРСР «Про усунення наслідків грубих порушень законності щодо військовополонених і членів їхніх родин», у тому ж році була скасована ст. 54 1 – унікальна навіть для сталінської юстиції норма. Процес реабілітації, що почався, не зачепив ряду фігур партійної опозиції, членів буржуазних партій, лідерів і активістів національного опору. Крім того, контакти з іноземцями (меншою мірою, ніж раніше), спроби втечі і навіть бажання виїхати за кордон, могли спричинити арешт і засудження за звинуваченням у «зраді».

У 1957–1958 почався процес реформування частини особливої КК РРФСР і кодексів союзних республік, зі всього комплексу «особливо небезпечних державних злочинів» звинувачення в «зраді» змінилося найбільше. Новий склад злочинів був сформульований у Законі СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» (ст.1). Насамперед, безпосередньо в текст нової статті була введена вказівка на навмисність цього діяння. У диспозицію були додані такі діяння як «Надання іноземній державі допомоги в проведенні ворожої діяльності проти СРСР, а так само змова з метою захоплення влади», що раніше каралося за іншими пунктами ст. 54 1 . Санкції залишилися досить твердими (аж до страти), однак застосування на практиці цієї статті відтепер, навіть у періоди політичних криз в СРСР, залишалося вибірковим. З 1961 формулювання статті 54 1 увійшло в нові Кримінальні кодекси всіх союзних республік (див. ст. 56 КК УРСР .).

Харківська правозахисна група – за матеріалами Московського „Меморіалу”

СТАТТІ 54-1 – 54-14 КК УРСР 1927 і 1934 рр

СТАТТІ 54 1 – 54 14 КК УРСР 1927 і 1934 рр. (аналог ст. 58 КК РРФСР) – комплекс складу злочинів, що передбачали відповідальність за «контрреволюційну діяльність», «зраду батьківщини». Введені у Кримінальний Кодекс УРСР 1927 і в редакції від 20.07. 1934 – незабаром після Постанови ЦВК СРСР від 8.06.1934 «Про доповнення положення про злочини державні статтями про зраду батьківщини». Цією постановою КК доповнювався статтями: 54 1 а (зрада батьківщини, тобто дії, вчинені громадянами СРСР на шкоду військовій моці СРСР, його державній незалежності або недоторканності його території, як-от: шпигунство, видача військової або державної таємниці, перехід на бік ворога, втеча або переліт за кордон); : 54 1 б (Ті ж злочини, вчинені військовослужбовцями); 54 1 в (про відповідальність членів родин «зрадників», які навіть не знали про зраду, що сталася або мала статися); 54 1 г (про відповідальність за недонесення про зраду, що готується або сталася). За першими двома статтями (1а і 1б) закон передбачав вищу міру покарання – страту з конфіскацією майна, заміна якої (10 роками позбавлення волі) допускалася тільки за ст.1а і лише «за наявності пом’якшуючих обставин».

Ст. 54 10 : «За пропаганду або агітацію, яка полягає в заклику до повалення, підриву або послаблення радянської влади чи до вчинення окремих контрреволюційних злочинів (ст.ст. 54 2 – 54 9 цього Кодексу), а також за розповсюдження чи виготовлення або зберігання літератури того самого змісту застосовується –

позбавлення волі на строк не менш, як шість місяців.

За ті самі дії під час масових заворушень, або з використанням релігійних або національних забобонів мас, або у воєнній обстановці, або в місцевостях, оголошених на воєнному стані, застосовуються –

заходи соціального захисту, зазначені в ст. 54 2 цього Кодексу», тобто до страти.

Упродовж 19 р., аж до смерті Сталіна, звинувачення в контрреволюційній діяльності і зраді батьківщини використовувалася для фізичного знищення реальних та уявних політичних противників режиму. У 1930-і жертвами ст. 54 10 стали багато командирів Червоної армії, лідери і члени внутріпартійної політичної опозиції, а також залишки некомуністичних партій. Іншою важливою функцією цього звинувачення було запобігання всім формам несанкціонованих контактів громадян СРСР з іноземцями.

З початку Другої Світової війни і до 1953 у «зраді» в масовому порядку звинувачувалися військовослужбовці, які потрапили в полон, і цивільне населення, вивезене за кордон. Спеціальним урядовим розпорядженням були посилені заходи покарання для членів родин «зрадників батьківщини». Як «зрада» кваліфікувалася участь у національному опорі радянському режимові (країни Балтії, Україна), незалежно від того, чи носило воно збройний чи мирний характер, і від наявності зв’язків із зарубіжними країнами.

Лібералізація каральної політики (після смерті Сталіна) призвела до корінної зміни практики застосування цього звинувачення. Насамперед, різко – у сотні разів – скоротилася кількість щороку засуджених. У 1955 була проведена масова амністія для засуджених за «пособництво окупантам». У 1956 була прийнята спільна постанова ЦК КПРС і РМ СРСР «Про усунення наслідків грубих порушень законності щодо військовополонених і членів їхніх родин», у тому ж році була скасована ст. 54 1 – унікальна навіть для сталінської юстиції норма. Процес реабілітації, що почався, не зачепив ряду фігур партійної опозиції, членів буржуазних партій, лідерів і активістів національного опору. Крім того, контакти з іноземцями (меншою мірою, ніж раніше), спроби втечі і навіть бажання виїхати за кордон, могли спричинити арешт і засудження за звинуваченням у «зраді».

У 1957–1958 почався процес реформування частини особливої КК РРФСР і кодексів союзних республік, зі всього комплексу «особливо небезпечних державних злочинів» звинувачення в «зраді» змінилося найбільше. Новий склад злочинів був сформульований у Законі СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» (ст.1). Насамперед, безпосередньо в текст нової статті була введена вказівка на навмисність цього діяння. У диспозицію були додані такі діяння як «Надання іноземній державі допомоги в проведенні ворожої діяльності проти СРСР, а так само змова з метою захоплення влади», що раніше каралося за іншими пунктами ст. 54 1 . Санкції залишилися досить твердими (аж до страти), однак застосування на практиці цієї статті відтепер, навіть у періоди політичних криз в СРСР, залишалося вибірковим. З 1961 формулювання статті 54 1 увійшло в нові Кримінальні кодекси всіх союзних республік (див. ст. 56 КК УРСР .).

Харківська правозахисна група – за матеріалами Московського „Меморіалу”

Стаття 54 Кримінального Кодексу УРСР

Контрреволюційні злочини в Кримінальному кодексі УСРР, затвердженому ЦВК УСРР 8 червня 1927 року, передбачені лише в одній 54-й статті кодексу з пунктами і підпунктами від 1 до 14-го. Доречно зауважити, що згрупування ознак контрреволюційних злочинів в одній статті зовсім не випадкове і, напевне, свідчить про намагання авторів кодексу затушувати проблему наявності злочинних, зокрема антирадянських, проявів у державі. Напередодні 10-ї річниці жовтневого перевороту створити видимість їх винятковості, оскільки, мовляв, в умовах морально-політичної єдності радянського народу для злочинності немає відповідного ґрунту, що вона, начебто, взагалі невластива для радянського суспільства, а ст. 54 в кодекс включена на всяк випадок. Не виключено, що саме цими міркуваннями пояснюється і те, що кримінальні кодекси видавались, як правило, малими тиражами, а їхній формат наближався до кишенькового. Але із «загостренням класової боротьби» і подальшим поширенням масовості репресій це лицемірство в подальшому втратило своє значення.

Ст. 54 Кримінального кодексу передбачала ознаки таких злочинів:

ст. 54-1 «а» — зрада Батьківщині;

ст. 54-1 «б» — зрада Батьківщині військовослужбовцем;

ст. 54-1 «в» — сприяння членів сім’ї військовослужбовця втечі його за кордон;

ст. 54-1 «г» — недонесення про зраду, що готується;

ст. 54-2 — збройне повстання;

ст. 54-3 — зносини з іноземною державою з ворожою метою;

ст. 54-4 — надання допомоги міжнародній буржуазії;

ст. 54-5 — схилення іноземної держави до війни проти СРСР;

ст. 54-6 — шпигунство;

ст. 54-6 «а» — передача за кордон винаходів чи вдосконалень щодо державної оборони;

ст. 54-7 — шкідництво;

ст. 54-8 — тероризм;

ст. 54-9 — диверсії;

ст. 54-10 — антирадянська пропаганда і агітація;

ст. 54-11 — участь у контрреволюційній організації;

ст.54-12 — недонесення органам влади про контрреволюційні злочини;

ст. 54-13 — активна діяльність проти революційного руху при цараті та під час громадянської війни;

Высланные из Украины / Репрессированные в Украине

Поисковая тема

Санкт-Петербург
Сообщений: 1795
Регистрация: 23 мая 2003
Рейтинг: 542

Хотела поместить сюда, но оказалось их очень много: художники, актеры, режиссеры, театр.деятели, инженеры и др.

Сообщений: 8824
Регистрация: 7 янв. 2009
Рейтинг: 13737

Тит Терентьевич и не был революционером, а был монархистом. Об этом я узнала из его анкеты, полученной из БРЭМа. Он не принял в 1930 советское гражданство.
Просто даты его отъезда в Харбин и наступившей реакции совпадают.
Посоветуйте,пожалуйста, в какие организации Украины мне обратиться? Службу безопасности по Полтавской обл. или в ДАПО ?
Где может храниться архивно-следственное дело?
И что это за статья 54?

Сообщений: 2
Регистрация: 18 нояб. 2010
Рейтинг: 2

Киев
Сообщений: 2157
Регистрация: 18 окт. 2009
Рейтинг: 1201

НОСЕНКО Петро Терентійович, 1873 р.,
м. Полтава, українець, із селян, освіта початкова. Проживав у м. Полтава. Пенсіонер. Заарештований 21 лютого 1938 р. Засуджений Особливою нарадою при НКВС СРСР 4 серпня 1938 р. за ст.ст. 54-10
ч. 1, 54-11 КК УРСР до 8 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 31 жовтня 1989 р

54-10 Антисоветская пропаганда и агитация

Напишите запрос в архив СБУ. Мне они ответили , по всем запросам которые я высылал. По моим запросам архивные дела находятся в Архиве общественных организаций. На один из запросов ответили , что «документов в архиве нет, как и нет их в управлениях СБУ Полтавской,Сумской, Черкасской областей «

Напишите в личку если нужно образец запроса.

Наличие записи о том что родственник состоял а какой то организации возможно и неправда. О моем Трифановском даже в газете написал , а в деле ничего нет , совсем ничего , один протокол допроса с надписью синим карандашом «Расстрелять за принадлежность к враждебному сословию »

Модератор раздела
Только учусь.

Харкiв(перша столиця УКРАЇНИ!)
Сообщений: 8952
Регистрация: 2 апр. 2004
Рейтинг: 10672

Нет,таких данных у меня нет. Все Франк В.И. числятся проживающими не в Украине. Это сведения Мемориала,сведений по Украине там практически нет.
Франк Виктор Иванович
Родился в 1919 г., Саратов; немец; Проживал: Сталинградская обл..
Приговор: выселен в Кемеровскую обл. (по нац. признаку) Реабилитирован 1 марта 1994 г.
Источник: МВД Кабардино-Балкарии

Франк Виктор Иванович
Родился в 1951 г.
Приговор: спецпоселение Реабилитирован 31 января 1995 г.
Источник: ИЦ УВД Саратовской обл.

Франк Елизавета Ивановна
Родилась в 1914 г.
Приговор: репрессир. по национ. призн. Реабилитирована 18 января 2001 г.
Источник: ИЦ УВД Саратовской обл.

Франк Елизавета Ивановна
Родилась в 1919 г.
Приговор: репрессир. по национ. призн. Реабилитирована 31 января 1995 г.
Источник: ИЦ УВД Саратовской обл.

Франк Елизавета Ивановна
Родилась в 1903 г., Саратовская обл., Мариентальский р-н, Луй; Проживала: Саратовская обл., Мариентальский р-н, Луй.
Приговорена: в 1941 г.
Реабилитирована 8 января 1993 г.
Источник: УВД Читинской обл.

Франк Елизавета Ивановна
Родилась в 1903 г., Саратовская обл., Мариентальский р-н, Луй; Проживала: Саратовская обл., Лизандергейский р-н, Совхоз 103.
Приговорена: в 1941 г.
Реабилитирована 17 августа 2000 г.
Источник: УВД Читинской обл.

Соответствующего тома по репрессированным в Донецкой обл. у меня пока нет.

На предмет выселения необходимо запросить ГИЦ ВМД РФ в Москве, а также ИЦ МВД по месту нахождения на поселении. Я понимаю, что как немец находился в трудармии в Челябинской обл. Поэтому запросите ИЦ МВД этой области.
Попробуйте запросить СБУ и МВД в Киеве,но что-либо там найти очень мало шансов.
Удачи.

Статья 54 УК УССР

В Уголовном кодексе УССР, утвержденном ЦИК УССР 8 июня 1927 года, то, что называлось «контрреволюционными преступлениями» подпадало под действие статьи 54, пунктов от 1 до 14. Кодекс был принят накануне 10 годовщины октябрьского переворота

В части «контрреволюционной деятельности» кодекс УССР отличается только нумерацией статей: статья 54 УК УССР, по которой было репрессировано наибольшее количество лиц, соответствует статье 58 Уголовного кодекса РСФСР.

УГОЛОВНЫЙ КОДЕКС РСФСР

1. Контрреволюционные преступления

58-1. Контрреволюционным признается всякое действие, направленное к свержению, подрыву или ослаблению власти рабоче-крестьянских советов и избранных ими, на основании Конституции Союза ССР и конституций союзных республик, рабоче-крестьянских правительств Союза ССР, союзных и автономных республик или к подрыву или ослаблению внешней безопасности Союза ССР и основных хозяйственных, политических и национальных завоеваний пролетарской революции.

В силу международной солидарности интересов всех трудящихся такие же действия признаются контрреволюционными и тогда, когда они направлены на всякое другое государство трудящихся, хотя бы и не входящее в Союз ССР.

58-1а. Измена Родине, т.е. действия, совершенные гражданами Союза ССР в ущерб военной мощи Союза ССР, его государственной независимости или неприкосновенности его территории, как-то: шпионаж, выдача военной или государственной тайны, переход на сторону врага, бегство или перелет за границу, караются высшей мерой уголовного наказания – расстрелом с конфискацией всего имущества, а при смягчающих обстоятельствах — лишением свободы на срок 10 лет с конфискацией всего имущества.

58-1б. Те же преступления, совершенные военнослужащими, караются высшей мерой уголовного наказания – расстрелом с конфискацией всего имущества.

58-1в. В случае побега или перелета за границу военнослужащего, совершеннолетние члены его семьи, если они чем-либо способствовали готовящейся или совершенной измене, или хотя бы знали о ней, но не довели об этом до сведения властей, караются – лишением свободы на срок от 5 до 10 лет с конфискацией всего имущества.

Остальные совершеннолетние члены семьи изменника, совместно с ним проживавшие или находившиеся на его иждивении к моменту совершения преступления, подлежат лишению избирательных прав и ссылке в отдаленные районы Сибири на 5 лет.

58-1г. Недонесение со стороны военнослужащего о готовящейся или совершенной измене влечет за собой лишение свободы на 10 лет.

Недонесение со стороны остальных граждан (не военнослужащих) преследуется согласно ст.58-12.

58-2. Вооруженное восстание или вторжение в контрреволюционных целях на советскую территорию вооруженных банд, захват власти в центре или на местах в тех же целях и, в частности, с целью насильственного отторгнуть от Союза ССР и отдельной союзной республики какую-либо часть ее территории или расторгнуть заключенные Союзом ССР с иностранными государствами договоры влекут за собой — высшую меру социальной защиты — расстрел или объявление врагом трудящихся с конфискацией имущества и с лишением гражданства союзной республики и, тем самым, гражданства Союза ССР и изгнание из пределов Союза ССР навсегда, с допущением при смягчающих обстоятельствах понижения до лишения свободы на срок не ниже трех лет, с конфискацией всего или части имущества.

58-3. Сношения в контрреволюционных целях с иностранным государством или отдельными его представителями, а равно способствование каким бы то ни было способом иностранному государству, находящемуся с Союзом ССР в состоянии войны или ведущему с ним борьбу путем интервенции или блокады, влекут за собой — меры социальной защиты, указанные в ст.58-2 настоящего кодекса.

58-4. Оказание каким бы то ни было способом помощи той части международной буржуазии, которая, не признавая равноправия коммунистической системы, приходящей на смену капиталистической системе, стремится к ее свержению, а равно находящимся под влиянием или непосредственно организованным этой буржуазией общественным группам и организациям в осуществлении враждебной против Союза ССР деятельности, влечет за собой — лишение свободы на срок не ниже трех лет с конфискацией всего или части имущества, с повышением, при особо отягчающих обстоятельствах, вплоть до высшей меры социальной защиты — расстрела или объявления врагом трудящихся, с лишением гражданства союзной республики и тем самым, гражданства Союза ССР и изгнанием из пределов Союза ССР навсегда, с конфискацией имущества.

58-5. Склонение иностранного государства или каких-либо в нем общественных групп, путем сношения с их представителями, использованием фальшивых документов или иными средствами, к объявлению войны, вооруженному вмешательству в дела Союза ССР или иным неприязненным действиям, в частности: к блокаде, к захвату государственного имущества Союза ССР или союзных республик, разрыву дипломатических сношений, разрыву заключенных с Союзом ССР договоров и т.п., влечет за собой — меры социальной защиты, указанные в ст.58-2 настоящего кодекса.

58-6. Шпионаж, т.е. передача, похищение или собирание с целью передачи сведений, являющихся по своему содержанию специально охраняемой государственной тайной, иностранным государствам, контрреволюционным организациям или частным лицам, влечет за собой —

лишение свободы на срок не ниже трех лет, с конфискацией всего или части имущества, а в тех случаях, когда шпионаж вызвал или мог вызвать особо тяжелые последствия для интересов Союза ССР, — высшую меру социальной защиты — расстрел или объявление врагом трудящихся с лишением гражданства союзных республик и, тем самым, гражданства Союза ССР и изгнанием из пределов Союза ССР навсегда с конфискацией имущества.

Передача, похищение или собирание с целью передачи экономических сведений, не составляющих по своему содержанию специально охраняемой государственной тайны, но не подлежащих оглашению по прямому запрещению закона или распоряжению руководителей ведомств, учреждений и предприятий, за вознаграждение или безвозмездно организациям и лицам, указанным выше, влекут за собой — лишение свободы на срок до трех лет.

Примечание 1. Специально охраняемой государственной тайной считаются сведения, перечисленные в особом перечне, утверждаемом Советом народных комиссаров Союза ССР по согласованию с советами народных комиссаров союзных республик и опубликовываемом во всеобщее сведение.

Примечание 2. В отношении шпионажа лиц, упомянутых в ст.193-1 настоящего Кодекса, сохраняет силу ст.193-24 того же Кодекса.

58-7. Подрыв государственной промышленности, транспорта, торговли, денежного обращения или кредитной системы, а равно кооперации, совершенный в контрреволюционных целях путем соответствующего использования государственных учреждений и предприятий, или противодействие их нормальной деятельности, а равно использование государственных учреждений и предприятий или противодействие их деятельности, совершаемое в интересах бывших собственников или заинтересованных капиталистических организаций, влекут за собой —

меры социальной защиты, указанные в ст.58-2 настоящего кодекса.

58-8. Совершение террористических актов, направленных против представителей советской власти или деятелей революционных рабочих и крестьянских организаций, и участие в выполнении таких актов, хотя бы и лицами, не принадлежащими к контрреволюционной организации, влекут за собой — меры социальной защиты, указанные в ст.58-2 настоящего кодекса.

58-9. Разрушение или повреждение с контрреволюционной целью взрывом, поджогом или другими способами железнодорожных или иных путей и средств сообщения, средств народной связи, водопровода, общественных складов и иных сооружений или государственного и общественного имущества, влечет за собой — меры социальной защиты, указанные в ст.58-2 настоящего кодекса.

58-10. Пропаганда или агитация, содержащие призыв к свержению, подрыву или ослаблению Советской власти или к совершению отдельных контрреволюционных преступлений (ст.ст.58-2 — 58-9 настоящего Кодекса), а равно распространение или изготовление или хранение литературы того же содержания влекут за собой — лишение свободы на срок не ниже шести месяцев.

Те же действия при массовых волнениях или с использованием религиозных или национальных предрассудков масс, или в военной обстановке, или в местностях, объявленных на военном положении, влекут за собой — меры социальной защиты, указанные в ст.58-2 настоящего кодекса.

58-11. Всякого рода организационная деятельность, направленная к подготовке или совершению предусмотренных в настоящей главе преступлений, а равно участие в организации образованной для подготовки или совершения одного из преступлений, предусмотренных настоящей главой, влекут за собой — меры социальной защиты, указанные в соответствующих статьях настоящей главы.

58-12. Недонесение о достоверно известном, готовящемся или совершенном контрреволюционном преступлении влечет за собой — лишение свободы на срок не ниже шести месяцев.

58-13. Активные действия или активная борьба против рабочего класса и революционного движения, проявленные на ответственной или секретной (агентура) должности при царском строе или у контрреволюционных правительств в период гражданской войны, влекут за собой —

меры социальной защиты, указанные в ст.58-2 настоящего кодекса.

58-14. Контрреволюционный саботаж, т.е. сознательное неисполнение кем-либо определенных обязанностей или умышленно небрежное их исполнение со специальной целью ослабления власти правительства и деятельности государственного аппарата, влечет за собой —

лишение свободы на срок не ниже одного года, с конфискацией всего или части имущества, с повышением, при особо отягчающих обстоятельствах, вплоть до высшей меры социальной защиты — расстрела, с конфискацией имущества.

1. Текст 58-й статьи приводится по: Уголовный кодекс РСФСР. С изменениями на 1 июля 1938 г. М.: Юридическое издательство НКЮ СССР, 1938. С.27-32.

2. Первая глава введена в действие после вступления в силу Положения о государственных преступлениях, принятого 3-й сессией III созыва ЦИК СССР 25 февраля 1927 года.

3. Статьи 58-1а — 58-1г введены после постановления ЦИК СССР от 8 июня 1934 года.

Примечание к статье 58-6:

193-1. Воинскими преступлениями признаются направленные против установленного порядка несения военной службы преступления, совершенные военнослужащими и военнообязанными запаса Рабоче-Крестьянской Красной Армии во время состояния тех или других в рядах Рабоче-Крестьянской Красной Армии.

193-24. Передача иностранным правительствам, неприятельским армиям и контрреволюционным организациям, а равно похищение или собирание с целью передачи сведений о вооруженных силах и об обороноспособности Союза ССР, влекут за собой — лишение свободы на срок не ниже пяти лет с конфискацией имущества или без таковой, а в тех случаях, когда шпионаж вызвал или мог вызвать особо тяжелые последствия для интересов Союза ССР — высшую меру социальной защиты с конфискацией имущества.