Ст204 ч1 коап

Рубрики Процессы

Оглавление:

Кодекс України про адміністративні правопорушення
Стаття 204. Порушення порядку працевлаштування, прийняття на навчання, надання житла, реєстрації іноземців та осіб без громадянства та оформлення для них документів

Порушення посадовими особами підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, у тому числі іноземних суб’єктів господарської діяльності, що діють на території України, фізичними особами — підприємцями, які використовують найману працю, встановленого порядку працевлаштування, прийняття на навчання іноземців та осіб без громадянства, надання їм житла, а також інші порушення, якщо вони будь-яким чином сприяють іноземцям та особам без громадянства в ухиленні від виїзду з України після закінчення терміну перебування або спрямовані на їх незаконну реєстрацію, оформлення документів на проживання, —

тягнуть за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Науково-практичний коментар до ст. 204 Кримінального кодексу України

Стаття 204. Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів

1. Незаконне придбання з метою збуту або зберігання з цією метою, а також збут чи транспортування з метою збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, —

карається штрафом від п’ятисот до тисячі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення.

2. Незаконне виготовлення алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, шляхом відкриття підпільних цехів або з використанням обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів, або вчинене особою, яка раніше була засуджена за цією статтею, —

карається штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення.

3. Незаконне виготовлення товарів, вказаних у частині першій або другій цієї статті, з недоброякісної сировини (матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров’я людей, а так само незаконний збут таких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків, —

карається позбавленням волі від п’яти до десяти років з вилученням та знищенням вироблених товарів та з конфіскацією обладнання для її виготовлення.

1. Об’єктом злочину є запроваджений з метою захисту економічних інтересів держави порядок виробництва й обігу підакцизних товарів. Додатковим факультативним об’єктом виступає життя і здоров’я людей як споживачів недоброякісної підакцизної продукції.

2. Предметом злочину є: 1) алкогольні напої; 2) тютюнові вироби; 3) інші підакцизні товари.

Акцизним збором визнається непрямий податок на окремі товари, визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів. Акциз є одним із стабільних і суттєвих джерел поповнення бюджету держави, встановлюється, як правило, на високоліквідну, високорентабельну чи монопольну продукцію, виконує не лише фіскальну, а й регулюючу, а інколи і природоохоронну функцію. Переліки підакцизних товарів затверджуються і періодично переглядаються ВР.

Алкогольні напої — це продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об’ємних одиниць, які відносяться до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 06, 22 08.

Крім власне алкогольних напоїв, до підакцизних товарів належать етиловий неденатурований спирт з вмістом спирту не менш як 80 відсотків об’ємних одиниць, спирт етиловий та інші спиртні денатуровані напої будь-якої міцності, а також складові спиртові напівфабрикати, які використовуються для виготовлення алкогольних напоїв.

Самогон та інші міцні спиртні напої домашнього вироблення (чача, арака тощо) не визнаються предметом цього злочину, їх виготовлення (шляхом відокремлення перегонкою чи іншим способом) або зберігання з метою збуту, а також придбання, що не переслідує мету продажу, розглядаються як адміністративні проступки (ст. ст. 176, 177 КУпАП). За наявності ознак складу злочину, передбаченого ст. 203, особа, яка займається виготовленням міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, може бути притягнена до відповідальності за зайняття забороненими видами господарської діяльності. Законодавство дозволяє громадянам в домашніх умовах для власного споживання виготовляти виноградні і плодово-ягідні вина, наливки і настоянки.

Тютюновими виробами визнаються сигарети, цигарки, сигари, сигарили (тонкі сигари), а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн та інші вироби з тютюну і його замінники (наприклад, гвоздика), які впливають на фізіологічний стан людини під час вживання.

До інших підакцизних товарів на сьогоднішній день належать:

1) деякі транспортні засоби та шини до них; 2) ювелірні вироби; 3) нафтопродукти (авіаційний бензин, реактивне паливо, моторні бензини певних марок, дизельне пальне тощо); 4) деякі продукти харчування (наприклад, кава, ікра осетрових, краби готові або консервовані, шоколад з начинкою або без начинки, пиво солодове); 5) інші товари (одяг хутровий із норки, нутрії, песця або лисиці, одяг із натуральної шкіри, рушниці спортивні, мисливські та для стрільби по мішенях, магнітофони та інша звукозаписувальна апаратура, печі мікрохвильові, офісні меблі, телевізійні приймачі кольорового зображення, аудіокасети та відеокасети без записів та із записами, компакт-диски тощо).

У разі необхідності питання про віднесення того чи іншого товару до категорії підакцизних предметів слід вирішувати шляхом проведення товарознавчої експертизи.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у таких діях: 1) придбання незаконно виготовлених алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів; 2) зберігання таких товарів; 3) їх транспортування; 4) збут незаконно виготовлених підакцизних товарів (ч. 1 ст. 204); 5) незаконне виготовлення алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів (ч. 2 ст. 204).

При цьому незаконне виготовлення підакцизних товарів тягне відповідальність за ч. 2 ст. 204 лише за умови, що таке виготовлення здійснюється: а) шляхом відкриття підпільних цехів; б) з використанням обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів, або в) особою, яка раніше була засуджена за ст. 204.

Придбання підакцизних товарів означає, що особа у будь-який спосіб (купівля, обмін тощо) дістає фактичну можливість володіти, користуватись і розпоряджатись відповідними предметами.

Під зберіганням потрібно розуміти будь-які умисні дії, пов’язані з перебуванням підакцизних товарів у володінні винного (при собі, у будь-якому приміщенні, транспортному засобі, спеціальній схованці тощо). Зберігання — триваючий злочин, який має визнаватись закінченим з моменту, коли особа за власною ініціативою (знищила, викинула або збула товар) або всупереч своїй волі (наприклад, підакцизні товари вилучені працівниками міліції) фактично припинила володіти відповідними предметами.

Збут означає будь-які сплатні чи безоплатні форми реалізації підакцизних товарів, внаслідок чого вони переходять у володіння і розпорядження іншої особи (наприклад, дарування, обмін, передача в рахунок погашення боргу, відшкодування завданих збитків або як оплата виконаної роботи чи наданих послуг). Поняттям збуту охоплюється оптова і роздрібна торгівля підакцизними товарами, у т.ч. на розлив.

Під час збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв і тютюнових виробів можуть використовуватись незаконно виготовлені, незаконно отримані або підроблені марки акцизного збору, у зв’язку з чим дії винних потребують додаткової кваліфікації за ст. 216. Збут товарів, виготовлених із недоброякісної сировини, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків, тягне посилену кримінальну відповідальність (ч. З ст. 204).

Транспортування — це переміщення підакцизних товарів транспортом (наземним, водним, повітряним) з одного місця в інше в межах України. Незаконне переміщення зазначених товарів через митний кордон України за наявності до цього підстав може розглядатись як контрабанда (ст. 201). Поняттям транспортування охоплюється також пересилання.

Придбання, зберігання, збут чи транспортування утворюють склад цього злочину за умови, що вони вчинюються незаконно, тобто з порушенням вимог законодавства, що регулює питання обігу підакцизних товарів. Наприклад, законодавство забороняє роздрібну торгівлю етиловим, коньячним і плодовим спиртом, а також. роздрібну торгівлю алкогольними напоями або тютюновими виробами з рук та в не пристосованих для цього приміщеннях, на території дошкільних, навчальних і лікувальних закладів та на прилеглих територіях, у місцях проведення спортивних змагань, гуртожитках і в інших місцях, визначених місцевими органами влади.

За своєю конструкцією склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204, є формальним. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, які альтернативне становлять його об’єктивну сторону.

Дії особи, яка спочатку незаконно виготовила підакцизні товари, а потім з метою збуту зберігає чи транспортує їх або здійснює збут незаконно виготовлених предметів, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 204.

Виготовлення підакцизних товарів — це діяльність, пов’язана з випуском відповідної продукції і включає всі стадії технологічного процесу. Характер і механізм злочинних дій, спрямованих на отримання готової до реалізації підакцизної продукції, визначається її видом. Скажімо, виготовлення фальсифікованих алкогольних напоїв може здійснюватись шляхом розведення харчових або технічних спиртів водою та добавлення різних компонентів для поліпшення смакових властивостей продукту.

З огляду на те, що поняттям виготовлення у ч. 2 ст. 204 охоплюється саме технологічний процес створення товарів, на кваліфікацію за цією нормою не впливає кількість фактично виробленої продукції. а також те, чи розпочала винна особа її реалізацію.

Виготовлення підакцизних товарів має кваліфікуватись за ч. 2 ст. 204 лише за умови його незаконності (без державної реєстрації особи як суб’єкта підприємництва, без ліцензії, у разі фальсифікації таких товарів).

Якщо підакцизні товари (алкогольні напої, тютюнові вироби) виготовляються шляхом їх фальсифікації, дії винного за наявності для цього підстав слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 204 і 229.

Обладнання, що забезпечує масове виробництво підакцизних товарів, — це відповідні технічні пристосування (апарати, пристрої, прилади, агрегати, спиртосховища тощо), які використовуються на різних етапах технологічного процесу і забезпечують промислове виготовлення відповідної продукції у великих розмірах, товарних партіях. Питання про те, чи є виробництво підакцизних товарів масовим, вирішується у кожному конкретному випадку.

У разі незаконного виготовлення підакцизних товарів особою, яка раніше була засуджена за цією статтею, спосіб їх виготовлення (домашні умови, кустарне виробництво, відкриття підпільного цеху тощо) на кваліфікацію за ч. 2 ст. 204 не впливає.

Якщо в незаконному виготовленні підакцизних товарів відсутні ознаки, вказані у ч. 2 або ч. З ст. 204, дії винного за наявності підстав можуть кваліфікуватися за ч. 1 ст. 202 або за ст. 203. У разі, коли у вчиненому немає ознак того чи іншого складу злочину, особа, яка займається незаконним виготовленням підакцизної продукції, повинна притягуватись до адміністративної відповідальності (наприклад, за ст. 164 або ст. 177-2 КУпАП).

Відмежовуючи передбачений ст. 177-2 КАЛ проступок від злочину, передбаченого ст. 204, слід виходити з того, що адміністративна відповідальність має наставати лише у разі, коли правопорушення за своїм характером не тягне кримінальної відповідальності (ч, 2 ст. 9 КУпАП).

4. Суб’єкт злочину загальний.

Протиправні дії з підакцизними товарами, вчинені службовою особою з використанням службового становища, необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 204 і 364.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204, є мета збуту.

Придбання, зберігання або транспортування незаконно виготовлених підакцизних товарів без мети збуту, а, наприклад, для власного споживання розглядуваного складу злочину не утворює.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 204 ) є; 1) незаконне виготовлення підакцизних товарів з недоброякісної сировини (матеріалів), що становить загрозу для життя і здоров’я людей; 2) незаконний збут таких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків.

Недоброякісними визнаються сировина і матеріали, які не відповідають встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам (див. коментар до ст. 227). Сировина — це предмети праці та природні компоненти, які підлягають подальшій переробці.

Створення загрози для життя і здоров’я людей означає, що внаслідок використання в процесі виготовлення підакцизних товарів недоброякісної сировини чи матеріалів виникає загроза серйозного розладу здоров’я або смерті хоча б однієї людини у разі споживання вказаної продукції.

Поняття отруєння людей означає смерть однієї або кількох осіб внаслідок вживання підакцизних товарів, виготовлених з недоброякісної сировини (матеріалів). Іншими тяжкими наслідками слід визнавати, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або декільком особам, масове захворювання людей.

Суспільне небезпечні наслідки у вигляді заподіяння шкоди життю або здоров’ю споживачів недоброякісних підакцизних товарів за умови психічного ставлення до цих наслідків у формі необережності охоплюються ч, 3 ст. 204 і не потребують додаткової кваліфікації за ст. ст. 119, 128. У разі встановлення умислу на заподіяння шкоди життю або здоров’ю людей, дії того, хто збуває відповідні підакцизні товари, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 204 і відповідною статтею розділу ІІ Особливої частини КК (зокрема, ст. ст. 115 або 121).

Микола Вікторович Мазур
Персональний сайт

Вхід на сайт

Меню сайту

Категорії розділу

Наше опитування

Статистика

У постанові від 02.11.2015 р. у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.204-3 КпАП України, Попаснянський районний суд Луганської області з посиланням на правові позиції ЄСПЛ, висловлені у справах «Лучанінова проти України» та «Вєренцов проти України», зробив висновок, що притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.204-3 КпАП України можливе лише у випадку порушення особою порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України. Оскільки на момент вчинення відповідних дій такий порядок Кабінетом Міністрів України не був встановлений, суд закрив справу за відсутністю складу правопорушення.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2015 р. м. Попасна

Суддя Попаснянського районного суду Луганської області Мазур М.В., розглянувши матеріали, які надійшли з Головного управління ДФС у Луганській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1, громадянки України, яка народилася 05.02.1981 року в м.Первомайськ Луганської обл., зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1; перемістилася з тимчасово окупованої території України та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, працює завідуючою аптекою №137 в м.Золоте-5 Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація»,

В С Т А Н О В И В:

13.10.2015 року було складено протокол про адміністративне правопорушення, згідно якого 13.10.2015 р. о 16 год. 00 хв. ОСОБА_1 здійснила спробу перетину лінії розмежування (зіткнення) в районі м.Золоте-4 Попаснянського району Луганської області з товарами лікарськими засобами поза встановленого пункту в їзду-виїзду в зоні проведення АТО, чим порушила ч.1 ст.204-3 КпАП України та наказ АТЦ при СБУ від 12.06.2015 року №415ог.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину не визнала, зазначила, що працює завідуючою аптекою №137 в м.Золоте-5 Комунального підприємства «Фармація», яке зареєстроване в контрольованій органами влади України частині Луганської області та дійсно везла лікарські засоби до аптеки згідно з накладною; вона не знала, що порушую будь-який порядок переміщення товарів. Надала суду документи, що підтверджують законність діяльності аптеки, характеристику з роботи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність закрити провадження у справі з наступних підстав.

Відповідно до статей 1,3,8,9 ОСОБА_2 Україна є правовою державою, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом; також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справі «Лучанінова проти України» (рішення від 9 червня 2011 року) провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.51 КпАП України стосовно заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку на загальну суму 0,42 грн., ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції «з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням».

Оскільки санкція ч.1 ст.204-3 КпАП України передбачає не тільки застосування штрафу, але й обов язкову конфіскацією товарів, суд приходить до висновку, що загальний характер цієї норми і тяжкість передбаченого нею покарання, яке може полягати в конфіскації товарів, вартість яких законом не обмежена, вимагає суворого дотримання стандартів ЄСПЛ, притаманних кримінальному провадженню, при застосуванні указаної норми.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року, гарантія, встановлена у статті 7 Конвенції, що є істотним елементом верховенства права, посідає визначне місце у системі захисту за Конвенцією. Ця гарантія має тлумачитися та застосовуватися, як це випливає з її предмета і цілі, у такий спосіб, щоб забезпечувати ефективний захист від свавільного переслідування, засудження та покарання. Відповідно вона втілює, у загальних визначеннях, принцип, за яким лише закон може визначати злочин та передбачати покарання. Зокрема, забороняючи поширювати сферу застосування існуючих покарань за правопорушення на дії, що до цього не вважалися кримінальними правопорушеннями, воно також встановлює принцип, за яким кримінальне законодавство не повинно застосовуватися поширювально на шкоду обвинуваченого, наприклад, за аналогією. Говорячи про «закон», стаття 7 Конвенції посилається на те ж саме поняття, що й те, на яке посилається Конвенція будь-де у її тексті, — поняття, що охоплює як закони, так і прецеденти. Відповідно Суд завжди розумів термін «закон» у його «сутнісному» значенні, а не у «формальному». Таким чином, він включав до меж цього поняття як акти нижчого ніж закони рівня, так і неписане право. У підсумку, «закон» — це чинне положення, розтлумачене компетентними судами. Більш того, термін «закон» несе якісні вимоги, включно із тими, що стосуються доступності та передбачуваності. Ці якісні вимоги повинні бути дотримані як у розрізі визначення правопорушення, так і покарання, яке це правопорушення тягне за собою. Особа повинна знати із тексту відповідного положення та, у разі необхідності, за допомогою його тлумачення судами, які дії та бездіяльність призводять до кримінальної відповідальності та яке покарання буде призначено за дію та/або бездіяльність, про яку йдеться. Більш того, закон відповідатиме вимозі «передбачуваності», навіть якщо особа має звернутися за відповідною юридичною консультацією для того, щоб оцінити, у тій мірі, що є розумною за цих обставин, наслідки, до яких може призвести ця дія.

У вищезазначеній справі «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року ЄСПЛ встановив порушення ст.7 Конвенції з огляду на те, що заявника було притягнуто адміністративної відповідальності за ст.185-1 КпАП України, тобто за «порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій». При цьому ЄСПЛ відзначив, що статті 39 та 92 Конституції України чітко вимагають того, щоб такий порядок було встановлено законом, але до цього часу Верховна Рада України не прийняла спеціальний закон, який би визначав порядок організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. За цих умов регулювання такого порядку Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» або актами органів місцевого самоврядування є, на думку ЄСПЛ, недостатнім. У зв’ язку з цим, ЄСПЛ зазначив: « Тому неможливо дійти висновку про те, що «порядок», зазначений у статті 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, був визначений достатньо точно для того, щоб надати заявникові можливість передбачити, тією мірою, якою це було обґрунтовано обставинами, наслідки його дій… Суд повторює…, що, хоча таке правопорушення як порушення порядку проведення демонстрацій передбачалося Кодексом України про адміністративні правопорушення, його підстава, тобто, власне порядок проведення демонстрацій, не була з належною чіткістю встановлена національним законодавством. За відсутності чіткого та передбачуваного законодавства, що визначає правила проведення мирних демонстрацій, покарання заявника за порушення неіснуючого порядку було несумісним зі статтею 7 Конвенції ».

Застосовуючи указані стандарти ЄСПЛ до цієї справи про адміністративне правопорушення, суд відзначає, що як і ст.185-1 КпАП України, яка встановлює відповідальність за «порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій», ст.204-3 КпАП України так само має бланкетний характер і встановлює відповідальність за «порушення порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції». Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.204-3 КпАП України можливе лише за наявності нормативно-правового акту, який встановлюватиме порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції.

У цьому контексті суд звертає увагу на те, що Кодекс України про адміністративні правопорушення було доповнено статтею 204-3 згідно із Законом України від 17 липня 2015 року № 649-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції». Проте цим Законом одночасно було доповнено новою нормою також Закон України «Про боротьбу з тероризмом», а саме статтею 14-1 «Порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції», яка передбачає:

«Переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції здійснюється в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України.

Особи, винні у порушенні порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, несуть відповідальність згідно із законом».

Крім того, згідно п.2 Прикінцевих положень Закону України від 17 липня 2015 року № 649-VIII Кабінет Міністрів України був зобов язаний протягом 14 днів після опублікування цього Закону: затвердити порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Таким чином, аналіз положень Закону України від 17 липня 2015 року № 649-VIII дає підстави дійти однозначного висновку, щопритягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.204-3 КпАП України можливе лише у випадку порушення особою порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України .

Підтвердженням правильності такого висновку є документи, підготовлені на стадії підготовки та розгляду цього законопроекту у парламенті. Так, Верховна Рада України розглядала два альтернативні законопроекти щодо встановлення адміністративної відповідальності за порушення порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО, одним з яких пропонувалося, щоб порядок переміщення товарів до району або з району проведення АТО визначала Верховна Рада України (проект закону реєстр. № 2109а-1), а іншим щоб такий порядок встановив Кабінет Міністрів України за поданням Служби безпеки України (проект закону реєстр. № 2109а). За рекомендацією Комітету ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності парламент відхилив проект № 2109а-1 та прийняв у цілому проект реєстр. № 2109а (тобто Закон України від 17 липня 2015 року № 649-VIII). Отже, парламентом навіть не розглядалося питання про можливість притягнення до адміністративної відповідальності за порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО, встановленого на момент підготовки та розгляду цих законопроектів наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України. При цьому у висновку Головного науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України від 30.06.2015 року було окремо підкреслено, що Тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затверджений наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, було оприлюднено тільки на офіційному сайті Державної Фіскальної Служби та Служби Безпеки України, тоді як відповідно до частини 2 статті 57 ОСОБА_2 України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а згідно з Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» №503 від 10 червня 1997 р. ці нормативно-правові акти мають бути надруковані в офіційному друкованому виданні (газеті «Урядовий кур єр», бюлетені «Офіційний вісник України» тощо).

Таким чином, беручи до уваги те, що на момент вчинення дій, указаних у протоколі про адміністративне правопорушення, Кабінет Міністрів України не виконав вимоги п.2 Прикінцевих положень Закону України від 17 липня 2015 року № 649-VIII і не затвердив порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, притягнення особи до адміністративної відповідальності на підставі ст.204-3 КпАП України за порушення неіснуючого порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО становитиме порушення ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому для цілей застосування ст.204-3 КпАП України регламентація порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО наказом Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 12.06.2015 р. № 415 ог є недостатньою, оскільки, по-перше, Закон України від 17 липня 2015 року № 649-VIII прямо визначив, що такий порядок повинен бути врегульований Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України, а по-друге, указаний наказ не було зареєстровано в Міністерстві юстиції України та не було оприлюднено в офіційних друкованих виданнях, а тому він не може бути підставою для притягнення осіб до відповідальності.

Отже, порушення Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого наказом Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 12.06.2015 р. № 415 ог, не утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.204-3 КпАП України.

Відповідно до ст. 284 КпАП України по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.

Відповідно до п.1 ст.247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Разом із тим, суд окремо звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 254 КпАП України протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Однак у матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутня розписка особи, яка притягається до відповідальності, про отримання другого екземпляру протоколу, що само по собі є істотним порушенням порядку складання протоколу про адміністративне правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 3, 8, 9, 57 ОСОБА_2 України, ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.247 п.1, ст.284 ч.1 п.3, ст. 294 КпАП України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративну справу стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.204-3 КпАП України закрити у зв язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-3 КпАП України.

Вилучені товари, зазначені в акті огляду речей (документів) при вчиненні адміністративного правопорушення від 13.10.2015 р. повернути власнику Комунальному підприємству «Луганська обласна «Фармація».

На постанову може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області в строк 10 діб з дня винесення постанови через Попаснянський районний суд.

Как не потерять имущество при пересечении линии соприкосновения с зоной АТО?

Поводом для написания этой статьи послужило обращение за правовой помощью одного дончанина, в отношении которого был составлен протокол об административном правонарушении, а материалы были переданы в суд за совершение административного правонарушения, предусмотренного ст.204-3 ч.1 КоАП.

Кодекс Украины об административных правонарушениях (далее-КоАП) был дополнен ст. 204-3 Законом Украины от 17.07.2015 р. N 649-VIII. Самое страшное, что санкцией этой статьи предусмотрена конфискация товара.

Разбираясь в его деле, мы установили, что сейчас в реестре судебных решений тысячи постановлений, когда привлекают к ответственности за нарушение порядка перемещения товаров в район или из района проведения антитеррористической операции (далее – зоны АТО), установленное ст. 204-3 КоАП.

В своих постановлениях суды ссылаются в том числе на п. 9 Постановления Кабинета Министров Украины от 1 марта 2017 № 99 «Об утверждении Порядка перемещения товаров в район или из района проведения антитеррористической операции», согласно которому, физические лица осуществляют перемещение товаров в ручной клади и / или сопровождаемом багаже автомобильным транспортом по перечню и объемам (стоимость, вес, количество), которые утверждаются МТОТ.

Для того, чтобы не лишиться своего имущества, помните, что при пересечении линии разграничения можно перевозить товары, суммарная фактурная стоимость которых не превышает эквивалент 10000 гривен и суммарный вес которых не превышает 75 кг на одного человека (п. 4 Приказа Министерства по вопросам временно оккупированных территорий и внутренне перемещенных лиц от 24.03.2017 N 39 «Об утверждении Перечня и объемов товаров, разрешенных для перемещения к / с гуманитарно-логистических центров и через линию соприкосновения»).

Таким образом, если эта норма нарушена по весу или стоимости, вас могут привлечь к ответственности, не только наложив штраф, но и конфисковав товар.

Что же нужно делать, чтобы не попасть в эту ситуацию?

Во-первых, иметь с собой документы, подтверждающие стоимость товара. Это очень важно. Привожу цитату из одного решения суда: «Поскольку в протоколе об административном правонарушении ничем не подтверждена стоимость товара на сумму, превышающую 10000 грн., а в суд предоставлена соответствующая накладная о стоимости товаров, не превышает установленного эквивалента, то административное производство в отношении ЛИЦА_1 подлежит закрытию».

Во-вторых, если вы путешествуете не один, разложите товар так, чтобы на каждого человека было товара не более, чем на сумму в 10 тыс. гривен.

В-третьих, физические лица, следующие через линию соприкосновения с неконтролируемой территории к гуманитарно-логистических центров, имеют право перемещать личные вещи в соответствии с Перечнем, который установлен Приказом № 39. Если вы везете товар для личного использования, везде, где только можно, уберите признаки «новизны» товара, ценники и т.п., чтобы можно было утверждать, что это личные вещи.

В случае, если на вас составляют протокол об административном правонарушении:

  1. Успокойтесь.
  2. Всегда имейте у себя под рукой номер телефона адвоката. Когда на составляются административные материалы, каждый имеет право на правовую помощь. Отказать в использовании этого права вам не могут. Если все же отказали – зафиксируете отказ, например, впишите в протокол, что вам отказали в получении правовой помощи. Такая запись даст дополнительные шансы избежать ответственности в суде.
  3. Если вы считаете, что вы не совершили административного правонарушения, прямо пишите в протоколе, что вы не согласны, фразу «пояснения на отдельном листе прилагаются к протоколу». Места в протоколе недостаточно, чтобы написать пояснения, поэтому используйте данные вам права, в том числе право давать пояснения.
  4. Обязательно впишите в протокол или в пояснения к нему (если выполнен п. 3 и вы указали, что прилагаете пояснения на отдельном листе), что это имущество третьего лица. Это позволит в будущем избежать конфискации в суде. Конечно, если вы сможете это доказать. Так, в постановлении от 26 мая 2017 судья Новоайдарского районного суда Луганской области пришел к выводу, что: «оснований для конфискации обнаруженных в ЛИЦО_1 товарно-материальных ценностей не усматривается, учитывая положения ст. 29 Кодекса Украины об административных правонарушениях, поскольку указанные товарно-материальные ценности не являются собственностью ЛИЦО_1».
  5. Не оставляйте незаполненных полей в протоколе, собственноручно ставьте прочерки, чтобы в будущем в протокол не вписали не существующих свидетелей, или иную информацию.
  6. Ни при каких обстоятельствах не поддавайтесь на уговоры и не вписывайте завышенную стоимость товара.
  7. Требуйте копию протокола. Они обязаны ее предоставить.
  8. После передачи материалов в суд, защищайтесь. Лучше с помощью профессионала. Если на этапе составления административных материалов будут выполнены рекомендации, будет намного больше шансов избежать ответственности, поскольку адвокат проверит, насколько административные материалы соответствуют требованиям закона, не составлен ли протокол об административном правонарушении в отношении составлен с нарушением требований ст. 256 КоАП, законно ли была определена стоимость товара, не были ли допущены другие нарушения.

Надеемся, эта статья оказалась полезной, а адвокаты адвокатского бюро «Елены Прядко» всегда к вашим услугам.

О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно производства по делам об административных правонарушениях в пограничной сфере

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення у прикордонній сфері»

1. Обґрунтування необхідності прийняття Закону

Органи Держприкордонслужби на виконання визначених законодавством України завдань беруть активну участь у протидії нелегальній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів. Проте результати реалізації таких завдань не завжди є ефективними, перш за все, через недосконалість та невідповідність законодавства щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення у прикордонній сфері умовам сьогодення.

Зокрема, на сьогодні Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП) за вчинення злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Держприкордонслужби визначено відповідальність у виді штрафу від 85 до 170 грн., а за порушення іноземцями правил перебування в Україні — від 510 до 850 грн. Незаконне ж перетинання державного кордону України або порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України чи виїзду з неї на сьогодні карається штрафом від 1700 грн. За нинішньої фінансово-економічної ситуації такий розмір штрафу (який має еквівалент від 4 до 60 євро) не є перепоною та не стримує іноземця-правопорушника від протиправних дій, а відсутність у ч. 2 ст. 204-1 КУпАП (незаконне перетинання держкордону групою осіб) стягнення у виді адміністративного арешту, на відміну від ч. 1 цієї статті, спонукає організаторів незаконного переправлення осіб через державний кордон здійснювати саме групове переправлення нелегальних мігрантів.

Відповідно до ч. 2 ст. 222-1 КУпАП від імені органів Держприкордонслужби розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальники цих органів та їх заступники, а також керівники підрозділів органів охорони державного кордону та Морської охорони Держприкордонслужби, які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України.

Відповідно до визначених законодавством України завдань органи Держприкордонслужби та їх підрозділи виконують такі завдання у цілодобовому режимі на різних ділянках відповідальності вздовж лінії державного кордону, пунктах пропуску через державний кордон, а також інших визначених місцях, у тому числі перебуваючи у значній віддаленості від підрозділів постійної дислокації. За таких обставин розгляд справ про адміністративні правопорушення, визначеним колом уповноважених осіб, в порядок та у терміни, передбачені КУпАП , значно ускладнюється.

Крім того, з 10 лютого 2015 року відповідно до вимог п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2015 N 38 «Деякі питання підвищення рівня національної безпеки України» з метою забезпечення безпеки громадян, захисту їх прав і свобод, законних інтересів та виходячи з принципів непорушності державного кордону, територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності і суверенітету України у деяких районах Донецької та Луганської областей запроваджено прикордонний режим. Відповідальність за його порушення передбачена ст. 202 КУпАП , а протидію цьому правопорушенню законодавством України віднесено до компетенції Держприкордонслужби.

Водночас персонал Держприкордонслужби, який здійснює контроль за дотриманням прикордонного режиму у контрольованих прикордонних районах Донецької та Луганської областей, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» здійснює завдання не з охорони державного кордону, а заходи, спрямовані на боротьбу з тероризмом, а також припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп і злочинних організацій, що порушили порядок перетинання державного кордону України, а тому на сьогодні не уповноважений складати відповідні протоколи про адміністративні правопорушення за компетенцією.

За таких умов ст. 222-1 КУпАП потребує унесення змін щодо визначення кола осіб, уповноважених розглядати справи за компетенцією Держприкордонслужби України, з урахування обстановки, що змінюється. Аналогічні положення мають місце у ст. ст. 222-2 , 230-1 , 234-1 та 239 КУпАП та надають право керівникам відповідних органів визначати перелік осіб, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення. У зв’язку з цим слід привести вимоги ст. 217 КУпАП у відповідність із положеннями цих статей.

18 листопада 2012 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів» від 16.10.2012 N 5459-VI , яким, зокрема, право розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 203 , 204 , 205 та 206 КУпАП , надано Державній міграційній службі України — центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб. До цих змін таке право мали суди.

Разом з тим, внесення відповідних технічних змін, пов’язана з підвідомчістю зазначеної категорії справ про адміністративні правопорушення, щодо виключення ч. 1 ст. 203 , 204 , 205 та 206 КУпАП з ч. 1 ст. 255 КУпАП та включення до ч. 2 тієї ж статті, не здійснено.

Крім того, до внесення у законодавство зазначених змін, органи Держприкордонслужби мали право складати протоколи про вчинення іноземцями та особами без громадянства правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП , які виявлялись у контрольованих прикордонних районах, що, зазвичай, значно віддалені від місця дислокації територіальних підрозділів міграційної служби. У результаті такої діяльності до адміністративної відповідальності за це правопорушення щороку притягувалось до 1,5 тис. осіб із поступовим зменшенням цієї кількості на 10 — 15 %. Така діяльність прикордонників демонструє її позитивний вплив на міграційний стан прикордоння.

Зазначене правопорушення аналогічне тому, що передбачене ч. 2 ст. 203 КУпАП , за виключенням того, що останнє виявляється в пунктах пропуску через державний кордон та розглядається уповноваженими особами Держприкордонслужби на місці виявлення правопорушення під час безпосереднього слідування особи через державний кордон на виїзд з України. Щороку таких правопорушень виявляється близько 25 тис. Процедура документування правопорушення потребує певного часу, а відправлення транспортних засобів обмежене відповідним розкладом руху. Через це пасажири змушені відтерміновувати виїзд та зазнають неминучих збитків. У зв’язку з цим, виникає нагальна необхідність включення цього правопорушення до переліку таких, що не потребують складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.

Що стосується змін до Закону України «Про Державну прикордонну службу України» , у даному випадку, пропонується привести п. 34 ст. 20 Закону у відповідність до п. 5 ст. 19 Закону . Зазначена зміна дозволить більш ефективно протидіяти значній кількості правопорушень, передбачених ст. ст. 85 , 92 , 121 1 , 185 10 , 191 , 195 , 205 — 206 1 КУпАП .

27 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» , яким у зв’язку з неможливістю здійснення правосуддя судами в АР Крим та м. Севастополі змінено територіальну підсудність усіх судових справ, що підсудні цим судам по кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справах. Однак, підсудність судових справ про адміністративні правопорушення не змінено. Це не дає змоги органам Держприкордонслужби ефективно протидіяти адміністративним правопорушенням, передбачених ст. 204-2 КУпАП «Порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї» .

З огляду на вищевикладене, було розроблено вказаний законопроект, який має на меті вирішення вказаних проблемних питань та підвищення ефективності роботи органів Держприкордонслужби.

2. Цілі й завдання прийняття Закону

Метою проекту є удосконалення заходів, які вживаються Держприкордонслужбою у протидії нелегальній міграції на державному кордоні та іншим правопорушення у прикордонній сфері.

3. Загальна характеристика і основні положення Закону

Законопроектом пропонується внести зміни до ст. ст. 185-10 , 203 , 204-1 , 204-2 , 222-1 , 255 та 258 КУпАП , спрямовані на підвищення розміру штрафів у прикордонній сфері; розширення переліку суб’єктів, уповноважених від імені органів Державної прикордонної служби України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення.

Крім того, законопроектом пропонується внести зміни до ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» , зокрема, пропонується привести п. 34 ст. 20 Закону у відповідність до п. 5 ст. 19 Закону .

Також законопроектом пропонується внести зміни до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та визначити територіальну підсудність справ про адміністративні правопорушення, підсудних місцевим (районним, міським, районним у містах, міськрайонним судам), розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, — за місцевими загальними судами за місцем виявлення адміністративного правопорушення.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Прийняття запропонованого законопроекту не потребує внесення змін до інших законодавчих актів.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація проекту не призведе до зміни видаткової чи дохідної частини Державного бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних наслідків прийняття Закону

Прийняття проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення у прикордонній сфері» дозволить унести необхідні зміни до деяких законодавчих актів України та дозволить ефективно протидіяти адміністративним правопорушенням на державному кордоні України, контрольованих прикордонних районах, а також у контрольних пунктах в’їзду-виїзду з/до тимчасово окупованої території України.