Коап ст 144 ч1

Рубрики Процессы

Кодекс України про адміністративні правопорушення
Стаття 144. Обладнання та експлуатація установок проводового мовлення без належної реєстрації або дозволу

Обладнання та експлуатація радіотрансляційного вузла проводового мовлення незалежно від його потужності без належної реєстрації або дозволу, отримання якого передбачено законодавством, —

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Обладнання та експлуатація радіотрансляційної точки проводового мовлення без належної реєстрації або дозволу, отримання якого передбачено законодавством, незалежно від відомчої належності радіотрансляційної мережі, від якої цю точку встановлено, —

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Науково-практичний коментар.

Стаття 144. Обладнання та експлуатація установок проводового мовлення без належної реєстрації або дозволу

Обладнання та експлуатація радіотрансляційного вузла проводового мовлення незалежно від його потужності без належної реєстрації або дозволу, отримання якого передбачено законодавством, — тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Обладнання та експлуатація радіотрансляційної точки проводового мовлення без належної реєстрації або дозволу, отримання якого передбачено законодавством, незалежно від відомчої належності радіотрансляційної мережі, від якої цю точку встановлено, — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Коментар:

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв’язку та у сфері власності. Проводове мовлення — це вид проводового електрозв’язку, який забезпечує передавання населенню програм звукового мовлення. Ці відносини регулюються законами України «Про телебачення і радіомовлення», «Про зв’язок», Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 року № 720, Положенням про порядок ліцензування телерадіомовлення, затвердженим рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 07.07.2003 № 938 та іншими правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає в обладнанні та експлуатації радіотрансляційної точки або радіотрансляційного вузла проводового мовлення незалежно від його потужності без належної реєстрації або дозволу, отримання якого передбачено законодавством. Радіотрансляційна точка проводового радіомовлення (радіоточка) — це пристрій, до якого підключають гучномовець для приймання радіопрограм; радіотрансляційний вузол проводового радіомовлення (радіовузол) — це комплекс станційного та лінійного обладнання, за допомогою якого здійснюється підсилення та передавання програм звукового мовлення. Надання телекомунікаційних послуг, до яких належить забезпечення функціонування радіотрансляційної точки, здійснюється за умови: 1) укладення договору про надання телекомунікаційних послуг між оператором, провайдером і споживачем; 2) та(або) оплати замовленої споживачем телекомунікаційної послуги. Провайдер телекомунікацій — це суб’єкт господарювання, який має право на провадження діяльності у сфері телекомунікацій, крім технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку; оператор телекомунікацій — суб’єкт господарювання, який має право на провадження діяльності у сфері телекомунікацій, зокрема на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж; споживач телекомунікаційних послуг (споживач) — юридична або фізична особа, яка замовляє та(або) отримує телекомунікаційні послуги для власних потреб. Установлення радіоточок здійснюється: централізовано під час будівництва та реконструкції будинків (радіоточки встановлюються у кожній кімнаті та на кухні, одна з яких є основною); за заявами фізичних та юридичних осіб. Установлення радіоточок здійснюється після подання оператору письмової заяви фізичної або юридичної особи та внесення плати за встановлення радіоточки згідно з чинними тарифами і кошторисом (якщо виконувалися додаткові роботи) та абонентної плати. Послуги проводового радіомовлення оплачуються за тарифами, встановленими у визначеному законодавством порядку. Невнесення плати протягом місяця після зазначеного у попередженні строку може бути підставою для розірвання договору в односторонньому порядку з ініціативи оператора, якщо це передбачено договором. Обладнання та експлуатація радіотрансляційної точки без укладання відповідного договору про надання телекомунікаційних послуг і з порушенням викладених умов і є об’єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті.

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення є єдиним державним органом, що здійснює видачу ліцензій телерадіоорганізаціям на всі види телерадіомовлення — ефірне, кабельне, проводове (кабельне), супутникове і на ретрансляцію телерадіопрограм (передач), визначає порядок, умови, процедуру ліцензування а також згідно із законодавством, може залишати заяви телерадіоорганізацій без розгляду або відмовляти їм у продовженні ліцензії. Метою ліцензування є регулювання діяльності телерадіоорганізацій відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Ліцензія є єдиним і достатнім документом, що надає телерадіоорганізації дозвіл на мовлення згідно з умовами, зазначеними в ліцензії. Обладнання та експлуатація радіотрансляційного вузла проводового мовлення без ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення уявляє собою об’єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає У наявності вини у формі прямого умислу.

Суб’єктами правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, можуть бути посадові особи, ч. 2 — громадяни.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Науково-практичний коментар.

Стаття 145. Порушення умов і правил, що регламентують діяльність у сфері телекомунікацій та користування радіочастотним ресурсом України, передбачену ліцензіями, дозволами

Порушення умов і правил, що регламентують діяльність у сфері телекомунікацій та користування радіочастотним ресурсомУкраїни, передбачену ліцензіями, дозволами, — тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств і організацій усіх форм власності у розмірі від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені частиною першою цієї статті, — тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств і організацій усіх форм власності у розмірі від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Коментар:

Порушення умов і правил, що регламентують діяльність у сфері телекомунікацій, поштового зв’язку та користування радіочастотним ресурсом України, передбачену ліцензіями, дозволами, —

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств і організацій усіх форм власності у розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені частиною першою цієї статті, — тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств і організацій усіх форм власності у розмірі від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини в сфері зв’язку.

Об’єктивна сторона першого правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є порушенням умов і правил, що регламентують діяльність у сфері телекомунікацій, передбачену ліцензіями, дозволами. Телекомунікації (електрозв’язок) -це передавання, випромінювання та (або) приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах. Надання телекомунікаційних послуг, тобто продукту діяльності оператора та(або) провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій, потребує обов’язкового ліцензування (див. коментар до ст. 144). Порядок надання ліцензій регулюється Положенням про порядок ліцензування телерадіомовлення, затвердженим рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 07.07.2003 р. № 938. Ліцензуванню підлягають: ефірне мовлення; кабельне мовлення; проводове (кабельне) мовлення; супутникове мовлення; ретрансляція програм (передач) вітчизняних телерадіоорганізацій; ретрансляція програм (передач) іноземних телерадіоорганізацій. Ретрансляція програм (передач) — це одночасне приймання і передача однією телерадіоорганізацією аудіовізуальної інформації, яка поширюється іншою телерадіоорганізацією без змін та доповнень. За видачу ліцензії телерадіоорганізація сплачує грошовий збір згідно із ст. 18 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Ліцензування телерадіоорганізацій на конкурсній основі здійснюється відповідно до вимог статей 13-18 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», статей 22, 24, 27 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення».

Право на заснування телерадіоорганізацій в Україні належить громадянам України, не обмеженим у цивільній дієздатності, Верховній Раді України, Президенту України, іншим юридичним особам України. В Україні забороняється створення телерадіоорганізацій іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства. Забороняється створення і діяльність телерадіоорганізацій з іноземними інвестиціями, у статутному фонді яких більш як 30% іноземних інвестицій. Іноземне інвестування телерадіоорганізацій України здійснюється під контролем та за згодою Національної ради. Мовлення іноземних телерадіоорганізацій з використанням каналів мовлення України здійснюється на основі міждержавних або міжнародних угод. Державна реєстрація телерадіоорганізацій як суб’єктів інформаційної діяльності здійснюється шляхом їх внесення до Державного реєстру телерадіоорганізацій України, що ведеться Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення. Державна реєстрація телерадіоорганізацій як суб’єктів господарської діяльності здійснюється в порядку, встановленому законодавством України про державну реєстрацію суб’єктів господарської діяльності. Для отримання (продовження) ліцензії на право користування каналами мовлення телерадіоорганізація подає заяву до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Заява про видачу (продовження) ліцензії на право користування каналами мовлення телерадіоорганізації розглядається і рішення щодо неї приймається у місячний строк з дня її надходження до Національної ради з обов’язковим повідомленням про це рішення заявника. Під час проведення конкурсного відбору між заявниками на отримання ліцензії Національна рада враховує: інтереси телеглядачів та радіослухачів; необхідність захисту загальнонаціональних інтересів, поширення культурних цінностей; необхідність більш повного висвітлення позицій різних соціальних груп в теле- і радіопрограмах; відповідність умов, зазначених у заяві про видачу ліцензії, конкурсним умовам; відповідність технічних можливостей та творчого потенціалу в організації телерадіомовлення заявленим характеристикам, зобов’язанням телерадіоорганізацій щодо ведення соціального мовлення; попереднє користування каналом мовлення. Телерадіоорганізації, які здійснювали ліцензійне мовлення разом з іншими телерадіоорганізація ми на одному каналі мовлення, мають пріоритетне право під час конкурсного відбору на інші канали мовлення, аналогічні по території розповсюдження сигналу. Під час конкурсного відбору між заявниками на отримання ліцензії Національної ради на загальнонаціональні канали мовлення, технічні засоби розповсюдження і трансляції сигналу яких були створені за рахунок бюджетних коштів або за рахунок коштів державних організацій чи підприємств, пріоритетне право мають телерадіоорганізації неприбуткового мовлення (системи суспільного і державного телерадіомовлення). Ліцензія на право користування каналом мовлення видається (продовжується) не пізніше ніж в десятиденний строк після прийняття рішення Національною радою за умови сплати грошового збору і є єдиною законною підставою на право користування каналом мовлення. У ліцензії зазначаються дані, які містяться у заяві про її видачу, а також: зобов’язання, визначені чинним законодавством і взяті телерадіоорганізацією під час конкурсного відбору, строк дії ліцензії, дата набуття ліцензією чинності, дата початку мовлення. На отримання ліцензії не мають права претендувати телерадіоорганізації, не зареєстровані у встановленому порядку, а також телерадіоорганізації, створені політичними партіями, професійними спілками, релігійними організаціями та підприємствами, які вони заснували (або виступили співзасновниками). Відмова телерадіоорганізації у продовженні ліцензії на право користування каналом мовлення допускається у випадках, якщо: а) телерадіоорганізація невчасно (менше ніж за 180 днів до закінчення терміну дії ліцензії) подала заяву на продовження ліцензії; б) телерадіоорганізація порушувала умови ліцензії та вимоги чинного законодавства. Відмову у продовженні ліцензії може бути оскаржено до суду в тримісячний строк. Телерадіоорганізація, якій відмовлено у продовженні ліцензії, не позбавляється права брати участь у конкурсі на право користування каналами мовлення на загальних підставах. Ліцензія на право користування каналом мовлення видається на строк, зазначений заявником, але не менш як на 7 років для цілей ефірного мовлення і 10 років — для цілей кабельного (проводового) мовлення. Після закінчення Цього строку ліцензія втрачає чинність. Право розпочинати мовлення зберігається за телерадіоорганізацією протягом одного року з дня набуття ліцензією чинності. Про початок мовлення телерадіоорганізація в десятиденний строк повідомляє Національну раду. Якщо телерадіоорганізація протягом року з часу набуття ліцензією чинності не розпочала мовлення, ліцензія втрачає чинність.

Об’єктивна сторона другого правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є порушенням умов і правил, що регламентують діяльність у сфері поштового зв’язку, передбачену ліцензіями. Поштовий зв’язок — це приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій. Існують поштовий зв’язок загального користування — складова поштового зв’язку України, призначена для надання послуг поштового зв’язку встановленого рівня якості всім користувачам; та поштовий зв’язок спеціального призначення — складова поштового зв’язку України, призначена для надання послуг поштового зв’язку окремим категоріям користувачів (ст. 1 Закону України «Про поштовий зв’язок»). Приймання документів, що подаються для одержання ліцензії, видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів здійснюється Державним комітетом зв’язку та інформатизації України (далі — Держкомзв’язку України) у порядку і терміни, що визначені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до ЗО кілограмів, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Державного комітету зв’язку та інформатизації України 29.10.2003 р. № 116/202, для одержання ліцензії на провадження господарської діяльності з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів суб’єкт господарювання подає до Держкомзв’язку України заяву за встановленою формою. До заяви додаються документи згідно зі статтею 10 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та відомості щодо утворення мережі пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів і надання послуг в її межах за підписом заявника суб’єкта господарювання відповідно до п. 23 постанови Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 р. № 756 «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності». Для суб’єкта господарювання, який провадить господарську діяльність з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів, встановлені певні кваліфікаційні, технологічні та організаційні вимоги, що містяться у Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до ЗО кілограмів, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Державного комітету зв’язку та інформатизації України 29.10.2003 р. № 116/202, і недодержання яких є підставою у відмові у наданні або анулюванні ліцензії.

Об’єктивна сторона третього правопорушення, передбаченого ч. 1. коментованої статті, є порушенням умов і правил, що регламентують діяльність у сфері користування радіочастотним ресурсом України, передбачену ліцензіями. Радіочастотний ресурс — це частина радіочастотного спектра, придатна для передавання та(або) приймання електромагнітної енергії радіоелектронними засобами і яку можливо використовувати на території України та за її межами відповідно до законів України та міжнародного права, а також на виділених для України частотноорбітальних позиціях. Радіочастотний спектр — це безперервний інтервал радіочастот, не вищий за 3 ТГц. Правові засади ефективного та раціонального використання радіочастотного ресурсу України закріплені у Законі України «Про радіочастотний ресурс України» та низці підзаконних нормативних актів. Ліцензія на користування радіочастотним ресурсом України — це документ, який засвідчує право суб’єкта господарювання на користування радіочастотним ресурсом України протягом визначеного терміну в конкретних регіонах та в межах певних смуг, номіналів радіочастот з виконанням ліцензійних умов. Національна комісія з питань регулювання зв’язку (НКРЗ) видає ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України одночасно з видачею ліцензії на вид діяльності у сфері телекомунікацій, що передбачає користування радіочастотним ресурсом України. Оператор телекомунікацій, який має відповідну ліцензію на вид діяльності у сфері телекомунікацій, може претендувати на отримання ліцензій на додаткові смуги радіочастот для розвитку своєї діяльності відповідно до ліцензії на вид діяльності в порядку, передбаченому Законом України «Про радіочастотний ресурс України». Термін дії ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України встановлюється НКРЗ, але не може бути меншим за термін дії відповідної ліцензії на вид діяльності у сфері телекомунікацій з використанням радіочастотного ресурсу України, а в інших випадках — не менше 5 років. Ліцензійні умови користування радіочастотним ресурсом України є нормативно-правовим актом, що містить вичерпний перелік обов’язкових для виконання вимог. Вони встановлюються НКРЗ і повинні обов’язково містити умови щодо: 1) визначення смуг, номіналів радіочастот; 2) визначення регіону, в якому дозволяється користування радіочастотним ресурсом України; 3) визначення радіотехнології; 4) термінів початку використання та повного освоєння визначеного радіочастотного ресурсу. Порядок контролю за додержанням ліцензійних умов користування радіочастотним ресурсом України встановлюється НКРЗ.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, — це самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені ч. 1 цієї статті.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушень можуть бути лише посадові особи.

Стаття 144. Насильницьке донорство

1. Насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини з метою використання її як донора —

карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, з штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи без такого.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або особи, яка перебувала в безпорадному стані чи в матеріальній залежності від винного, —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

3. Дії, передбачені частинами першою і другою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб або з метою продажу, —

караються позбавленням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 255. Особи, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення

Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП)

  • перевірено сьогодні
  • кодекс від 28.08.2018
  • вступив у чинність 06.03.1996

Ст. 255 КУпАП в останній чинній редакції від 28 серпня 2018 року.

! Стаття має нову редакцію, яка набирає чинності 31 грудня 2018 року.
Порівняти зміни

Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАПП) (статті 213 — 330)

Розділ IV. Провадження в справах про адміністративні правопорушення

Глава 19. Протокол про адміністративне правопорушення

Стаття 255. Особи, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення

У справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 — 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати:

1) уповноважені на те посадові особи:

органів внутрішніх справ (Національної поліції) (частина перша статті 44, статті 44-1, 46-1, 46-2, 51, 51-2, 51-3, 88-1, 89, 92, частина перша статті 106-1, стаття 106-2, частини четверта і сьома статті 121, частини третя і четверта статті 122, статті 122-2, 122-4, 122-5, частини друга і третя статті 123, стаття 124, частина третя статті 126, частина четверта статті 127, статті 127-1, 130, частина третя статті 133, стаття 135-1, стаття 136 (про порушення на автомобільному транспорті), стаття 139, частина четверта статті 140, статті 148, 151, 152, 154, 155, 155-2 — 156-2, 159, 160, 162 — 162-3, 164 — 164-11, 164-15, 164-16, 165-1, 165-2, 166-14 — 166-18, 172-4 — 172-9,172-9-2, 173 — 173-2, 174, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 176, 177, 178 — 181-1, 182 — 183-1, частини перша — третя, сьома статті 184, статті 184-1 — 185-2, 185-4 — 185-9, 186, 186-1, 186-3, 186-5 — 187, 188-28, 188-47, 189 — 195-6, статті 204-1, 206-1, 212-6, 212-7, 212-8, 212-10, 212-12, 212-13, 212-14, 212-19, 212-20);

органів державного нагляду у сфері пожежної і техногенної безпеки (статті 164, 183, 188-16);

органів охорони здоров’я (статті 45, 46, 46-2, стаття 183 — щодо завідомо неправдивого виклику швидкої медичної допомоги);

органів охорони культурної спадщини (статті 92, 188-33);

органів державного енергонагляду (стаття 103-1);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері енергозбереження (статті 98, 101-103, 188-14);

центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті (статті 136, 141, 142, 164 — в частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, пов’язаної з перевезенням пасажирів і вантажів);

центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (стаття 136);

національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації (статті 144 — 148-5, 164 (у частині, що стосується порушення порядку провадження господарської діяльності в галузі зв’язку), 188-7;

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів (статті 42-2, 156, 164-6, 164-7);

фінансових органів (статті 164, 164-1);

підприємств і організацій, у віданні яких є електричні мережі (статті 99, 103-1);

підприємств і організацій, які експлуатують магістральні трубопроводи (стаття 138);

органів державної санітарно-епідеміологічної служби (статті 42-1, 42-2, 188-22);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, уповноважених підрозділів ветеринарної міліції (статті 42-1, 42-2, 107, 166-22, 188-22);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (частини перша — четверта, сьома статті 41, статті 41-1 — 41-3, 188-1);

лабораторій радіаційного контролю міністерств і відомств України, організацій споживчої кооперації (стаття 42-2);

державних органів реєстрації актів цивільного стану (стаття 212-1);

органів Антимонопольного комітету України (статті 164-3, 166-1 — 166-4);

органів управління кінематографією (стаття 164-6 — в частині демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів у кіно- і відеомережі; стаття 164-7 — в частині порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів у кіно- і відеомережі; стаття 164-8 — в частині недотримання квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу в кіно- і відеомережі; стаття 186-7 — у частині недоставляння або порушення строку доставляння обов’язкового безоплатного примірника аудіо-, візуальної, аудіовізуальної продукції);

органів Державної прикордонної служби України (частини друга, четверта і п’ята статті 85, статті 92, частина четверта статті 185-3, 185-10, 191, 204-1, 206-1);

Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, її представники в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (стаття 164-6 — в частині демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів на каналах мовлення телебачення України; стаття 164-7 — в частині порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів на каналах мовлення телебачення України; стаття 164-8 — в частині недотримання квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу на каналах мовлення телебачення України; стаття 212-9 — в частині порушення порядку ведення передвиборної агітації, агітації під час підготовки і проведення референдуму, порядку участі в інформаційному забезпеченні виборів з використанням електронних (аудіовізуальних) засобів масової інформації; стаття 212-11 — в частині ненадання можливості оприлюднити відповідь щодо інформації, поширеної стосовно суб’єкта виборчого процесу електронним (аудіовізуальним) засобом масової інформації);

органів Служби безпеки України (стаття 164 (у частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, ліцензії на проведення якої видає ця Служба), статті 172-4 — 172-9, 195-5, 212-2 (крім пункту 9 частини першої), 212-5 і 212-6);

органів Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (стаття 164 (у частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, ліцензії на проведення якої видає ця Служба), пункт 9 частини першої статті 212-2 та стаття 188-31);

органів державної податкової служби (статті 51-2, 155-1, 162-1, 162-2, 163-1 — 163-4, 163-12, 164, 164-5, 164-16, 166-16, 166-17, 177-2, 204-3);

органів рибоохорони (частини четверта і п’ята статті 85, статті 85-1, 88-1, 90, стаття 164 — в частині порушення порядку провадження господарської діяльності, пов’язаної з добуванням і використанням риби та інших водних живих ресурсів);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (частини друга і п’ята статті 85, статті 85-1, 88-1, 90);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (частини друга, четверта та п’ята статті 85, статті 85-1, 88, 88-1, 88-2, 90, 91, 91-5, 164 — в частині порушення порядку провадження господарської діяльності, пов’язаної з раціональним використанням, відтворенням та охороною природних ресурсів (земля, надра, поверхневі води, атмосферне повітря, тваринний та рослинний світ, природні ресурси територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, добування і використання риби та інших водних живих ресурсів), поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, порушення вимог законодавства у сфері оцінки впливу на довкілля;

центрального органу виконавчої влади з питань цивільної авіації (частина друга статті 112, частина третя статті 133);

Комісії з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (стаття 188-51);

органів, що здійснюють контроль за видобутком дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння (частина перша статті 189-1);

Національного банку України (статті 163-12, стаття 166-8 (у частині, що стосується правопорушень у галузі банківської діяльності та банківських операцій);

органів державного фінансового контролю (статті 163-12, 164-12, 164-14);

Рахункової палати (статті 164-12, 164-14, частини п’ята і шоста статті 188-19);

органів управління архівною справою і діловодством (стаття 92-1, стаття 186-7 — у частині недоставляння або порушення строку доставляння обов’язкового безоплатного примірника аудіо-, візуальної, аудіовізуальної продукції);

служби державної охорони природно-заповідного фонду України (частини друга, четверта і п’ята статті 85, статті 90, 91);

органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов’язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків, — стаття 44, частини друга і третя статті 123, статті 172-10 — 172-20, 173, 174, 178, 182, 184-1, 185 і 185-7);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю (статті 188-17, 212-4);

органів виконавчої влади, що проводять реєстрацію друкованого засобу масової інформації (стаття 186-6);

відділу контролю Апарату Верховної Ради України (частини перша-четверта статті 188-19);

підприємств і організацій, у віданні яких є об’єкти електроенергетики (стаття 185-12);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності (статті 166-10, 166-12, 166-21, 166-24, 188-38, 188-45);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері страхового фонду документації (стаття 188-25);

органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів (стаття 188);

суб’єктів державного фінансового моніторингу (стаття 166-9, частина шоста статті 166-11, стаття 188-34);

адміністрацій історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій (стаття 92);

Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (статті 163-7, 163-12);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (стаття 188-27);

міських рад міст обласного або республіканського Автономної Республіки Крим значення (їх виконавчих органів), районних і районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій — державні адміністратори (частина друга статті 166-10 — в частині порушення місцевим дозвільним органом строків прийняття рішення про видачу документа дозвільного характеру);

центрального органу виконавчої влади із забезпечення реалізації державної правової політики та його територіальних органів (стаття 188-41);

національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (стаття 166-8 (у частині, що стосується правопорушень у галузі діяльності з надання фінансових послуг, ліцензії (дозволи) на проведення якої видає цей орган);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері метрологічного нагляду (стаття 171-2);

спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах (стаття 186-7 — у частині недоставляння або порушення строку доставляння обов’язкового безоплатного примірника видань, стаття 212-9 — в частині порушення порядку ведення передвиборної агітації, агітації під час підготовки і проведення референдуму, порядку участі в інформаційному забезпеченні виборів з використанням друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств, стаття 212-11 — в частині ненадання можливості оприлюднити відповідь щодо інформації, поширеної стосовно суб’єкта виборчого процесу друкованим засобом масової інформації чи інформаційним агентством);

органів залізничного транспорту (частини друга і третя статті 123);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань (частини перша, друга, дев’ята та десята статті 166-6, частини перша — п’ята статті 166-11);

Національного агентства з питань запобігання корупції (статті 172-4 — 172-9, 172-9-2, 188-46, 212-15, 212-21);

Національного антикорупційного бюро України (стаття 185-13);

центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та його територіальних органів (стаття 166-23);

Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (стаття 188-48);

територіальних органів і територіальних підрозділів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб (частина четверта статті 185-3);

центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей (стаття 166-25);

органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань (стаття 183-2);

органів опіки та піклування (частини п’ята і шоста статті 184, стаття 188-50);

2) посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад (частини перша — четверта статті 41, 96-2, статті 103-1, 103-2, 103-3, 104, частина перша статті 106-1, статті 106-2, 149 — 152, частини перша — п’ята статті 152-1, статті 154, 155, 155-2, 156, 156-1, 156-2, 159 — 160, стаття 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 183, 185-1, 186-5, 197, 198;

2-2) голова, заступник голови, секретар, інші члени виборчої комісії, комісії з референдуму (статті 212-7, 212-9, 212-11 — 212-20);

2-3) кандидати, уповноважені особи, офіційні спостерігачі (статті 212-16 — 212-18, 212-20)»;

2-4) посадові особи, уповноважені на те обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями (стаття 149-1);

2-5) посадові особи, уповноважені на те місцевими державними адміністраціями (статті 96-2, 197, 198);

3) власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган (статті 51, 179);

5) працівники, які здійснюють охорону підприємств, установ, організацій (стаття 179);

6) приватні виконавці (стаття 188-13 — у частині, що стосується невиконання законних вимог приватного виконавця);

7) секретар судового засідання, секретар суду (стаття 185-5, частина перша статті 185-6);

7-1) судовий розпорядник (частини перша, друга, третя та п’ята статті 185-3);

8) слідчий (частина четверта статті 184, статті 185-4, 185-11);

8-1) уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (статті 188-39, 188-40, 212-3 (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»);

9) представники громадських організацій або органів громадської самодіяльності:

член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (статті 92, 148, 152, 154, 160, 175-1, 179, 185-7, 186-2, 186-4);

члени громадських організацій осіб з інвалідністю (частини друга, третя і четверта статті 152-1);

громадський інспектор Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (стаття 92);

громадський інспектор з охорони довкілля (частина четверта статті 85, статті 88-1, 91);

9-1) голова ради адвокатів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або уповноважений радою член ради адвокатів (стаття 212-3 — у частині, що стосується порушення права на інформацію відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»);

9-2) голова, заступник голови Вищої ради правосуддя (стаття 188-32);

9-3) голова, заступник голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (стаття 188-35 (у частині невиконання законних вимог Вищої кваліфікаційної комісії суддів України або її члена);

9-4) голова, заступник голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (стаття 188-35 (у частині невиконання законних вимог Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів або її члена);

9-5) уповноважені особи Секретаріату Конституційного Суду України (стаття 188-49);

10) державні інспектори з питань інтелектуальної власності (статті 51-2, 164-9, 164-13, 164-17, 164-18, стаття 186-7 — у частині недоставляння або порушення строку доставляння обов’язкового безоплатного примірника патентних документів);

11) прокурор (статті 172-4 — 172-20, 185-4, 185-8, 185-11);

12) державні інспектори сільського господарства (стаття 51-2);

13) державні інспектори з племінної справи у тваринництві (стаття 107-1);

14) командири (начальники) військових частин (установ, закладів), командири підрозділів, які уповноважені на те командирами (начальниками) військових частин (установ, закладів) (статті 172-10 — 172-20).

У справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 — 244-21 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів. Крім того, протоколи про адміністративні правопорушення мають право складати:

1) посадові особи органів, що здійснюють контроль за використанням нафтопродуктів у промисловості та сільському господарстві (стаття 161);

2) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (стаття 202);

3) інспектор з безпеки на морському та річковому транспорті (частини перша, третя, четверта і п’ята статті 116, частина друга статті 116-1, частина третя статті 116-2, частина перша статті 117, стаття 118, частина третя статті 129, частини третя і четверта статті 130);

4) громадський лісовий інспектор (статті 63, 64-70, 73, 76, 77);

7) громадський інспектор з охорони довкілля (статті 48, 63 — 70, 73, 76 — 77-1, 78, 82, частини перша і третя статті 85, стаття 89 (щодо диких тварин), статті 91-4, 153);

7-1) громадський інспектор сільського господарства (статті 52 — 53-1, 53-3, 53-4);

9) посадові особи органів залізничного транспорту (частина перша статті 123);

10) працівники відомчої, сільської пожежної охорони та члени добровільних пожежних дружин (команд), протипожежних об’єднань громадян (статті 120, 175, 188-8);

11) посадові особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов’язаними та резервістами під час проходження зборів, — частина четверта статті 122, стаття 122-2, частина третя статті 123, стаття 124, частини перша і друга статті 130, а також про всі порушення правил дорожнього руху, вчинені особами (крім військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів під час проходження зборів), які керують транспортними засобами Збройних Сил України та інших військових формувань);

16) посадові особи органів Державної прикордонної служби України (частини перша і третя статті 85, статті 121-1, 195, частина перша статті 203, статті 204, 205, 206);

17) державні інспектори сільського господарства (стаття 104-1);

18) посадові особи національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (стаття 188-36);

19) особи, уповноважені на проведення перевірок під час здійснення ними архітектурно-будівельного контролю (статті 96, 96-1 (крім частин третьої — п’ятої), частини перша та друга статті 188-42);

20) єгері та посадові особи користувачів мисливських угідь, уповноважених на охорону державного мисливського фонду (статті 65, 65-1, 66, 72, 73, 77, 77-1, частини перша і третя статті 85);

21) державні виконавці (статті 183-1, 188-13 — у частині, що стосується невиконання законних вимог державного виконавця);

22) члени громадських організацій осіб з інвалідністю (частина шоста статті 152-1);

23) посадові особи органів Служби безпеки України (статті 203-1 і 204-4).

У випадках, прямо передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення можуть складати також посадові особи інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування і представники органів самоорганізації населення.