Гражданский кодекс ст 1225

Рубрики Вопрос юристу

Статья 1225. Охраняемые результаты интеллектуальной деятельности и средства индивидуализации

1. Результатами интеллектуальной деятельности и приравненными к ним средствами индивидуализации юридических лиц, товаров, работ, услуг и предприятий, которым предоставляется правовая охрана (интеллектуальной собственностью), являются:

2. Интеллектуальная собственность охраняется законом.

Комментарий к статье 1225 Гражданского Кодекса РФ

1. Комментируемая статья разрешает старый спор о содержании понятия «интеллектуальная собственность». В Гражданском кодексе это понятие раскрывается в соответствии с Всемирной декларацией по интеллектуальной собственности, которая рассматривает интеллектуальную собственность как объекты охраны, на которые уже закрепляется право интеллектуальной собственности. В части 4 ГК под интеллектуальной собственностью понимаются охраняемые результаты интеллектуальной деятельности и средства индивидуализации. В отношении таких объектов предоставляются интеллектуальные права (см. ст. 1226 ГК).

2. Объединение результатов интеллектуальной деятельности и средств индивидуализации определено общей нематериальной природой таких объектов, однако эти группы объектов различаются достаточно сильно, прежде всего тем, что для возникновения прав на средства индивидуализации наличие или отсутствие творческой составляющей роли не играет. Именно поэтому средства индивидуализации лишь приравнены к результатам интеллектуальной деятельности.

3. Перечень объектов, охраняемых в рамках части 4 ГК, является исчерпывающим. Иные результаты интеллектуальной деятельности и средства индивидуализации существовать могут (достаточно вспомнить хотя бы доменные имена), но в отношении них не будут признаваться интеллектуальные права. Ограничительный подход диктуется монопольным характером исключительного права. По мере развития техники может возникнуть потребность в предоставлении охраны новым объектам (что уже было неоднократно в истории человечества), но для этого потребуется внести изменения в Гражданский кодекс, что позволяет предотвратить неоправданное расширение сферы такой монополии.

4. Как следует из ст. 1225 ГК, программы для ЭВМ теперь исключены из числа произведений науки, литературы и искусства. Это особый объект охраны, своеобразие которого учитывается Кодексом. На программы для ЭВМ распространяются нормы ГК об авторском праве, но с довольно большим числом изъятий. Выделение программ для ЭВМ в самостоятельный вид объектов позволяет применять к ним общий режим авторского права с необходимыми коррективами.

5. В некоторых случаях в отношении одних и тех же объектов применимы различные правовые режимы. Так, произведения науки, литературы и искусства могут выступать в качестве объекта авторских прав и объекта права публикатора. Этим и объясняется отсутствие в рассматриваемом перечне прямого указания «объектов права публикатора». Аналогичная ситуация складывается и с базами данных: в отношении них могут согласно части 4 ГК существовать не только авторские, но и смежные права (права изготовителя базы данных).

6. Расширение перечня охраняемых объектов можно считать произошедшим и в тех случаях, когда соответствующее понятие существовало в российском законодательстве, но в «неразвитом» виде. Сюда можно отнести секрет производства (ноу-хау), фирменные наименования и коммерческие обозначения.

Статья 1225 ГК РФ. Охраняемые результаты интеллектуальной деятельности и средства индивидуализации

Новая редакция Ст. 1225 ГК РФ

1. Результатами интеллектуальной деятельности и приравненными к ним средствами индивидуализации юридических лиц, товаров, работ, услуг и предприятий, которым предоставляется правовая охрана (интеллектуальной собственностью), являются:

1) произведения науки, литературы и искусства;

2) программы для электронных вычислительных машин (программы для ЭВМ);

6) сообщение в эфир или по кабелю радио- или телепередач (вещание организаций эфирного или кабельного вещания);

8) полезные модели;

9) промышленные образцы;

10) селекционные достижения;

11) топологии интегральных микросхем;

12) секреты производства (ноу-хау);

13) фирменные наименования;

14) товарные знаки и знаки обслуживания;

15) наименования мест происхождения товаров;

16) коммерческие обозначения.

2. Интеллектуальная собственность охраняется законом.

Комментарий к Ст. 1225 ГК РФ

1. Перечень видов интеллектуальной собственности (объектов интеллектуальных прав) является закрытым, поскольку охраняется не всякое нематериальное благо, а только то, которому охрана предоставлена законом (абз. 1 п. 1 комментируемой статьи). Так, разновидностью интеллектуальной собственности являются секреты производства (ноу-хау) (подп. 12 п. 1 комментируемой статьи), но не всякая иная информация.

В то же время следует различать виды интеллектуальной собственности и виды интеллектуальных прав на конкретный объект. Так, в § 6 гл. 71 ГК содержится регламентация прав публикатора. Это особый вид интеллектуальных прав, но он не имеет специального объекта, объектом прав публикатора является произведение науки, литературы и искусства (см. подп. 1 п. 1 комментируемой статьи). Помимо этого произведение науки, литературы и искусства является, конечно же, объектом авторских прав (гл. 70 ГК РФ), объектом прав исполнителя (§ 2 гл. 71 ГК РФ) и других интеллектуальных прав.

2. Когда говорится о том, что интеллектуальной собственности предоставляется охрана (см. абз. 1 п. 1 комментируемой статьи), или о том, что интеллектуальная собственность охраняется законом (см. п. 2 комментируемой статьи), речь прежде всего идет об охранительной регламентации отношений по поводу интеллектуальной собственности — это меры защиты интеллектуальных прав (ст. ст. 1250 — 1254 ГК РФ). Однако необходимо учитывать, что в соответствии со ст. 2 ГК отношения по поводу интеллектуальной собственности в целом входят в предмет гражданско-правового регулирования и поэтому подвергаются детальной регламентации не только охранительными, но и регулятивными способами.

3. Комментируемая статья задает структуру всей части четвертой ГК. Отношения по поводу регулирования и охраны прав на конкретные виды интеллектуальной собственности подробно рассматриваются в нижеследующих главах и статьях ГК.

3.1. Права на произведения науки, литературы и искусства, а также права на программы для ЭВМ и права на базы данных — гл. 70 (ст. ст. 1255 — 1302).

3.2. Права на исполнение, права на фонограммы, права на вещание организаций эфирного или кабельного вещания — § 2 — 4 гл. 71 (ст. ст. 1313 — 1332), а также права изготовителя баз данных — § 5 гл. 71 (ст. ст. 1333 — 1336) и публикатора — § 6 гл. 71 (ст. ст. 1337 — 1344).

3.3. Права на изобретения, права на полезные модели и права на промышленные образцы — гл. 72 (ст. ст. 1345 — 1407).

3.4. Права на селекционные достижения — гл. 73 (ст. ст. 1408 — 1447).

3.5. Права на топологии интегральных микросхем — гл. 74 (ст. ст. 1448 — 1464).

3.6. Права на секреты производства (ноу-хау) — гл. 75 (ст. ст. 1465 — 1472).

3.7. Права на фирменные наименования, права на товарные знаки и знаки обслуживания, права на наименования мест происхождения товаров, права на коммерческие обозначения — гл. 76 (ст. ст. 1473 — 1541).

4. Объекты интеллектуальных прав очень разнородны, поскольку имеется существенное разнообразие в сферах интеллектуальной деятельности, в которых эти объекты создаются.

Можно сгруппировать интеллектуальные права в три основных блока:

— права на средства индивидуализации.

Другой комментарий к Ст. 1225 Гражданского кодекса Российской Федерации

1. Комментируемая статья разрешает старый спор о содержании понятия «интеллектуальная собственность». В Гражданском кодексе это понятие раскрывается в соответствии с Всемирной декларацией по интеллектуальной собственности, которая рассматривает интеллектуальную собственность как объекты охраны, на которые уже закрепляется право интеллектуальной собственности. В части 4 ГК под интеллектуальной собственностью понимаются охраняемые результаты интеллектуальной деятельности и средства индивидуализации. В отношении таких объектов предоставляются интеллектуальные права (см. ст. 1226 ГК РФ).

2. Объединение результатов интеллектуальной деятельности и средств индивидуализации определено общей нематериальной природой таких объектов, однако эти группы объектов различаются достаточно сильно, прежде всего тем, что для возникновения прав на средства индивидуализации наличие или отсутствие творческой составляющей роли не играет. Именно поэтому средства индивидуализации лишь приравнены к результатам интеллектуальной деятельности.

3. Перечень объектов, охраняемых в рамках части 4 ГК, является исчерпывающим. Иные результаты интеллектуальной деятельности и средства индивидуализации существовать могут (достаточно вспомнить хотя бы доменные имена), но в отношении них не будут признаваться интеллектуальные права. Ограничительный подход диктуется монопольным характером исключительного права. По мере развития техники может возникнуть потребность в предоставлении охраны новым объектам (что уже было неоднократно в истории человечества), но для этого потребуется внести изменения в Гражданский кодекс, что позволяет предотвратить неоправданное расширение сферы такой монополии.

4. Как следует из ст. 1225 ГК, программы для ЭВМ теперь исключены из числа произведений науки, литературы и искусства. Это особый объект охраны, своеобразие которого учитывается Кодексом. На программы для ЭВМ распространяются нормы ГК об авторском праве, но с довольно большим числом изъятий. Выделение программ для ЭВМ в самостоятельный вид объектов позволяет применять к ним общий режим авторского права с необходимыми коррективами.

5. В некоторых случаях в отношении одних и тех же объектов применимы различные правовые режимы. Так, произведения науки, литературы и искусства могут выступать в качестве объекта авторских прав и объекта права публикатора. Этим и объясняется отсутствие в рассматриваемом перечне прямого указания «объектов права публикатора». Аналогичная ситуация складывается и с базами данных: в отношении них могут согласно части 4 ГК существовать не только авторские, но и смежные права (права изготовителя базы данных).

6. Расширение перечня охраняемых объектов можно считать произошедшим и в тех случаях, когда соответствующее понятие существовало в российском законодательстве, но в «неразвитом» виде. Сюда можно отнести секрет производства (ноу-хау), фирменные наименования и коммерческие обозначения.

Ст. 1225 ГК РФ — Гражданский кодекс

Статья 1225. Охраняемые результаты интеллектуальной деятельности и средства индивидуализации.

23 июня 2016

1 июня 2016

Наличие у руководителей, менеджеров и иных работников корпоративного смартфона — распространенное явление. А чтобы полностью использовать все его возможности, нужны программы. И нередко они бывают платными. Можно ли подобные траты учесть в «прибыльных» расходах?

24 марта 2015

21 ноября 2014

14 октября 2014

В последние годы вопросу пиратства в сети Интернет и борьбе с ним стало уделяться все больше внимания. И это, безусловно, хорошая новость для всех авторов и правообладателей.

Обсуждение статьи

Вопросы по статье

Департамент налоговой и таможенной политики рассмотрел обращение по вопросу обложения страховыми взносами вознаграждения, выплачиваемого организацией физическому лицу по договору об отчуждении исключительного права на программу для ЭВМ, и сообщает следующее.

Как отразить в бухгалтерском и налоговом учете организации, обладающей исключительными правами на программу для ЭВМ, продажу экземпляров этой программы в электронном виде через интернет-магазин? При передаче экземпляра программы для ЭВМ приобретатель дает согласие на использование приобретенного экземпляра программы способами, предусмотренными ст. 1280 ГК РФ, и обязуется не использовать программу и уничтожить все ее копии в случае перепродажи приобретенного экземпляра третьему лицу (соглашается с условиями, приведенными в прилагаемом лицензионном соглашении).

В отчетном периоде организация продала 1000 экземпляров программы по цене 3540 руб. за экземпляр. Фактические затраты, связанные с созданием экземпляров программы и их продажей (содержание сайта, амортизация НМА в виде программы для ЭВМ, реклама и др.), составили 500 000 руб.

Как отражаются в учете организации операции, связанные с модификацией программы для ЭВМ, правообладателем и разработчиком которой она является?

Модификация осуществлена частично собственными силами, а частично — силами сторонней организации. Затраты на модификацию составили 600 000 руб., в том числе стоимость работ, выполненных сторонней организацией, — 260 000 руб. (с учетом НДС 39 661 руб.). Предполагаемый срок использования модифицированной версии программы — 6 месяцев. Исключительные права на программу для ЭВМ учтены в составе нематериальных активов организации. Нематериальный актив используется организацией в основной деятельности: разработка, тиражирование, распространение экземпляров и последующее сопровождение программ.

Гражданский кодекс ст 1225

1. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

2. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

3. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

1. Ст. 1225 ЦК визначає особливості спадкування прав на земельну ділянку. Основним її змістом є те, що успадкування земельних ділянок здійснюється на загальних підставах. Це означає, з однієї сторони, поширення на цей вид майна загальних засад і правил, що регулюють умови і порядок спадкування, а з іншої — відсутність спеціальних дозволів органів державної влади та місцевого самоврядування на одержання земельних ділянок у спадщину.

На спадкоємців, які на будь-яких інших набувачів земельної ділянки, покладається обов’язок щодо збереження цільового призначення успадкованої земельної ділянки, що зазначається у правовстановлювальному документі власника-спадкодавця — Державному акті про право власності на землю. Класифікація земель України в залежності від цільового призначення наведена у ст. 19 ЗК України. Порушення спадкоємцями вимоги щодо збереження цільового призначення земельної ділянки згідно пункту в) ч. 1 ст. 21 ЗК України може тягнути за собою відмову в державній реєстрації права на спадщину на ділянку або визнання проведеної реєстрації недійсною.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд (ч. 3 ст. 373 ЦК, ч. 2, 3 ст. 79 ЗК України).

2. Особливості спадкування прав на земельну ділянку визначені у земельному законодавстві.

Ст. 80 ЗК України закріплено право громадян мати у приватній власності земельні ділянки. Норма пункту г) ч. 1 статті 81 ЗК України однією з підстав набуття права приватної власності на землю називає перехід її у спадщину.

Іноземці та особи без громадянства також можуть одержати у спадщину земельні ділянки, проте їхнє право спадкування володіє низкою особливостей, які полягають у наступному:

1) ділянки несільськогосподарського призначення, розташовані в межах населених пунктів, успадковуються на загальних засадах, в той час як ділянки, що знаходяться поза населеними пунктами, переходять у спадщину лише якщо на таких ділянках розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать цим особам на праві приватної власності (ч. 2, пункт в) ч. 3 ст. 81 ЗК України);

2) згідно ч. 4 ст. 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. Аналогічний обов’язок покладається на іноземних юридичних осіб (ч. 3 ст. 82 ЗК України). Враховуючи те, що до спадкоємців земельні ділянки переходять саме на праві власності (ч. 1 ст. 1225 ЦК України), можна було б із впевненістю стверджувати про перехід до іноземців, апатридів та іноземних юридичних осіб права власності на землі сільськогосподарського призначення на певний строк. Однак цей висновок не узгоджується з нормами ч. 2 ст. 81 і ч. 2 ст. 82 ЗК України про те, що до іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб у власність можуть перейти лише ділянки несільськогосподарського призначення.

Слід закцентувати увагу на тому, що законодавство не передбачає реальних можливостей у зазначених суб’єктів виконати покладені на них ЗК України обов’язки щодо відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Відповідно до ст. 55 Закону «Про нотаріат» угоди про відчуження майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується. Стаття 132 ЗК України містить подібну норму, яка вимагає при укладенні угод про перехід права власності на земельні ділянки подання документа, що підтверджує право власності на земельну ділянку. Ситуація ускладнюється тим, що згідно ч. 2 ст. 1299 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Виходячи з того, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, слід визнати, що видача такого документу (свідоцтва про право на спадщину) нотаріусом не засновується на законі. Виникає колізія норм, одна з яких (ч. 4 ст. 81 ЗК України) допускає прийняття сільськогосподарських земель у спадщину, а інші (ч. 2 ст. 81, ч. 2 ст. 82 ЗК України) не допускають виникнення права власності на ці ділянки.

Таким чином, можна дійти висновку, що чинне законодавство унеможливлює відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, успадкованих іноземцями, особами без громадянства та іноземними юридичними особами. Укладення будь-яких правочинів, спрямованих на відчуження землі зазначеними особами, є прямим порушенням закону.

3. Загальний аналіз ЗК України свідчить про те, що останній не містить деталізованих положень стосовно спадкування землі. Нормою ч. 1, 2 ст. 131 лише передбачено, що укладення цивільно-правових угод, які є підставою для набуття права власності на землю (в тому числі — спадкування), здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог Земельного кодексу України. Певні особливості спадкування земельних ділянок можна дослідити в інших актах земельного законодавства.

За ЗУ «Про фермерське господарство» фермерське господарство є цілісним майновим комплексом, який може бути успадкованим повністю чи в частинах спадкоємцями (ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 23). Згідно ч. 2 ст. 23 цього Закону якщо фермерське господарство успадковується кількома спадкоємцями, земельна ділянка господарства не підлягає поділу, якщо в його результаті утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для даного регіону.

Закон «Про фермерське господарство» не передбачає жодної переваги щодо успадкування ділянок та іншого майна господарства спадкоємцями, які були членами господарства на час відкриття спадщини. Водночас законодавство не надає права відмови від здійснення права на спадкування тому із спадкоємців, який не бажає займатися фермерством (за аналогією, наприклад, з правом на вступ до господарських товариств — див. п. 4 коментарю до ст. 1216 ЦК України).

Земельні ділянки можуть належати фізичним особам не лише на титулі власності, але й перебувати у їх постійному або тимчасовому користуванні. Закон «Про оренду землі» від 2 жовтня 2003 р. у ст. 7 допускає перехід права на оренду земельної ділянки після смерті фізичної особи — орендаря до спадкоємців, якщо інше не передбачено договором оренди і якщо це не суперечить вимогам ЗКУ та цього Закону. В такому випадку об’єктом спадкування виступають права та обов’язки померлого орендаря, а не право користування ділянкою, оскільки за ч. 1 ст. 1225 ЦК України об’єктом спадкування виступає саме право власності на земельну ділянку.

4. Частини 2 та 3 коментованої статті визначають юридичну долю земельної ділянки, на якій розташований успадкований житловий будинок, інші будівлі та споруди. ЦК України виходить з принципу «земля слідує долі розташованій на ній будівлі». В силу цього принципу до спадкоємців житлового будинку, інших будівель і споруд переходить одночасно право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, а також право власності або право користування тією частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інше не передбачено заповітом. Таким чином, спадкодавцеві в тексті заповіту надається право на свій розсуд розподілити між спадкоємцями лише ту частину земельної ділянки, яка обслуговує успадковану будівлю (споруду). Навпаки, та частина ділянки, на якій безпосередньо розташована будівля (споруда), перейде до спадкоємців останньої незалежно від вказівок заповідача стосовно її юридичної долі.

Вид і обсяг речового права на ділянку залежить від того, на якому праві остання належала спадкодавцеві. При цьому якщо спадкодавець мав лише право використання ділянки це право не може бути успадковане, адже до складу спадщини входить лише право власності на ділянку (ч. 1 ст. 1225 ЦК України), а тому справедливим буде твердження, що воно не включається до спадкової маси, а переходить до спадкоємця понад спадщину.

Отже, перехід у спадщину будівлі або споруди можливий лише із одночасним успадкуванням земельної ділянки, яка функціонально забезпечує даний об’єкт, або із одночасним переходом права користування (оренди) цієї ділянки або відповідної її частини.

Проте, оскільки відповідно до ЗУ «Про власність» земельна ділянка є окремим об’єктом права власності, можлива і зворотна ситуація: спадкове наступництво права на земельну ділянку може відбуватися без успадкування розташованих на ній об’єктів. Це може відбутися, якщо спадкодавцеві належало право власності на ділянку, а за іншою, сторонньою особою було закріплено право на розташовану на ній будівлю (споруду). ЦК України врегулювання такої ситуації не передбачив. Думаємо, що факт успадкування земельної ділянки не тягне за собою виникнення права спадкоємця на будівлі і споруди, які знаходяться на цій ділянці, якщо інше не передбачено заповітом. Тобто автоматично, без вказівки про це у заповіті, при спадкуванні земельної ділянки переходу прав на об’єкти нерухомості до спадкоємця не відбувається.

У подібних випадках (знову ж таки в силу принципу «земля слідує долі розташованій на ній будівлі») право користування будівлею неможливо відділити від права користування земельною ділянкою або конкретною її частиною, на якій розташована ця будівля. У такому разі доцільно застосовувати інститут земельного сервітуту (ст. 401 ЦК України), в силу якого до спадкоємців житлового будинку, інших будівель і споруд переходить право обмеженого користування чужою земельною ділянкою, а саме — тією її частиною, яка необхідна для використання будівлі (споруди) у відповідності з її призначенням (сервітут). Конкретний обсяг сервітуту визначається за угодою між спадкоємцем будівлі або споруди і спадкоємцем або іншим власником земельної ділянки.

5. Доцільно звернути увагу і на особливості оформлення переходу до спадкоємців прав власності на успадковані земельні ділянки. Спадкоємець, який прийняв спадщину, до складу якої входить право власності на земельну ділянку, зобов’язаний звернутися до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини для одержання свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК). Водночас таке свідоцтво не є правовстановлювальним документом щодо земельної ділянки, а тому спадкоємець після одержання свідоцтва має на його підставі оформити Державний акт про право власності на землю, який і вважатиметься правовстановлювальним документом (ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 ЗК, Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5).

З викладеного випливає, що свідоцтво про право на спадщину, до складу якої входить право власності на земельну ділянку, не підпорядковується тим вимогам, які ставляться до свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Зокрема, склалася нотаріальна практика, за якою при входженні до складу спадщину прав власності на кілька земельних ділянок, зазначені права можуть бути оформлені одним свідоцтвом, що не дозволяється правилами, які регламентують видачу свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

Мего-Інфо — Юридична бібліотека №1

Юридична бібліотека України

Популярні розділи

Всього на сайті:

Дисертацій з права онлайн: 62

Підручників з права онлайн: 37

НПК кодексів України онлайн: 16

Коментарі кодексів

Веломагазин Украины №1

OBOD.com.ua

Доставка БЕСПЛАТНО. Со склада

Галузі права

  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

Стаття 1225. Спадкування права на земельну ділянку

1. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

2. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

3. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Земельний кодекс України надає громадянам України право на одержання у власність земельних ділянок для чітко визначених цілей:

— ведення селянського (фермерського) господарства;

— ведення особистого підсобного господарства;

— будівництво та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка);

— дачне та гаражне будівництво.

Яке цільове призначення землі було зазначено у Державному акті на землю, таке й переходить до спадкоємців.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. Тобто спадкування житлового будинку, інших будівель та споруд відбувається на тих же підставах і у тому ж порядку, що й спадкування іншого майна, але разом з їх успадкуванням автоматично (незалежно від спеціальної згадки про це у заповіті) тягнеться виникнення для спадкоємців зазначеної нерухомості права на земельну ділянку, на якій ця нерухомість знаходиться. Тобто, якщо земельна ділянка, де знаходиться успадкований будинок, належала спадкодавцю на праві власності, то й у спадкоємця будинку виникає право власності на цю ділянку. Якщо ж у спадкодавця — власника будинку було лише право користування земельною ділянкою, на якій споруджено будинок, то й спадкоємці можуть набути лише право користування цією ділянкою.

Згідно з ч. З коментованої статті до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування. Проте, якщо інший розмір такої ділянки визначений заповітом, то застосовуються положення заповіту. Наприклад, за заповітом спадкодавець заповів жилий будинок трьом спадкоємцям у рівних частках кожному. Тобто, виходячи із змісту цієї статті, кожний із них отримає у право власності або у право користування ще по 1/3 земельної ділянки, на якій знаходиться цей будинок. Але, якщо спадкодавець у заповіті зазначить, що одному спадкоємцю заповідається 1/2 частина земельної ділянки, а друга половина заповідається в рівних частках двом іншим спадкоємцям, то частки спадкоємців будуть визначатися відповідно до заповідального розпорядження.