Ч5 ст 23 гпк рф

Рубрики Вопрос юристу

Судебная практика по ст. 23 Конституция РФ

Поиск по делам

  • ГПК РФ Статья 56. Обязанность доказывания
  • ГПК РФ Статья 57. Представление и истребование доказательств
  • ГПК РФ Статья 67. Оценка доказательств
  • ГПК РФ Статья 198. Содержание решения суда
  • ГПК РФ Статья 387. Основания для отмены или изменения судебных постановлений в кассационном порядке
  • ГПК РФ Статья 388. Постановление или определение суда кассационной инстанции
  • ГПК РФ Статья 390. Полномочия суда кассационной инстанции
  • Статья 23. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту своей чести и
  • ГК РФ Статья 150. Нематериальные блага
  • ГК РФ Статья 151. Компенсация морального вреда
  • ГПК РФ Статья 61. Основания для освобождения от доказывания
  • ГК РФ Статья 307. Понятие обязательства
  • ГК РФ Статья 308. Стороны обязательства
  • ГПК РФ Статья 195. Законность и обоснованность решения суда
  • ГПК РФ Статья 11. Нормативные правовые акты, применяемые судом при разрешении гражданских дел
  • ГК РФ Статья 1. Основные начала гражданского законодательства
  • КоАП РФ Статья 19.7. Непредставление сведений (информации)
  • КоАП РФ Статья 24.1. Задачи производства по делам об административных правонарушениях
  • Статья 23. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту своей чести и
  • КоАП РФ Статья 26.11. Оценка доказательств
  • Статья 23. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту своей чести и
  • Статья 29. Каждому гарантируется свобода мысли и слова
  • ГК РФ Статья 150. Нематериальные блага
  • ГК РФ Статья 152. Защита чести, достоинства и деловой репутации
  • АПК РФ Статья 291.6. Рассмотрение кассационных жалобы, представления в Судебной коллегии Верховного Суда Российской Федерации
  • Статья 17. В Российской Федерации признаются и гарантируются права и свободы человека и гражданина согласно общепризнанным
  • Статья 23. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту своей чести и
  • Статья 29. Каждому гарантируется свобода мысли и слова
  • Статья 33. Граждане Российской Федерации имеют право обращаться лично, а также направлять индивидуальные и коллективные
  • ГК РФ Статья 152. Защита чести, достоинства и деловой репутации
  • ГПК РФ Статья 56. Обязанность доказывания
  • ГПК РФ Статья 60. Допустимость доказательств
  • ГПК РФ Статья 79. Назначение экспертизы
  • ГПК РФ Статья 195. Законность и обоснованность решения суда
  • ГПК РФ Статья 387. Основания для отмены или изменения судебных постановлений в кассационном порядке
  • Статья 23. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту своей чести и
  • Статья 29. Каждому гарантируется свобода мысли и слова
  • Статья 33. Граждане Российской Федерации имеют право обращаться лично, а также направлять индивидуальные и коллективные
  • ГК РФ Статья 151. Компенсация морального вреда
  • ГК РФ Статья 152. Защита чести, достоинства и деловой репутации
  • ГПК РФ Статья 196. Вопросы, разрешаемые при принятии решения суда
  • ГПК РФ Статья 198. Содержание решения суда
  • ГПК РФ Статья 387. Основания для отмены или изменения судебных постановлений в кассационном порядке
  • ГПК РФ Статья 388. Постановление или определение суда кассационной инстанции
  • ГПК РФ Статья 390. Полномочия суда кассационной инстанции
  • ГК РФ Статья 10. Пределы осуществления гражданских прав
  • Статья 15. Конституция Российской Федерации имеет высшую юридическую силу, прямое действие и применяется на всей
  • Статья 23. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту своей чести и
  • Статья 29. Каждому гарантируется свобода мысли и слова
  • Статья 33. Граждане Российской Федерации имеют право обращаться лично, а также направлять индивидуальные и коллективные
  • ГК РФ Статья 151. Компенсация морального вреда
  • ГК РФ Статья 152. Защита чести, достоинства и деловой репутации
  • ГК РФ Статья 1101. Способ и размер компенсации морального вреда
  • ГПК РФ Статья 387. Основания для отмены или изменения судебных постановлений в кассационном порядке
  • ГПК РФ Статья 388. Постановление или определение суда кассационной инстанции
  • ГПК РФ Статья 390. Полномочия суда кассационной инстанции
  • Статья 23. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту своей чести и
  • ГПК РФ Статья 253. Решение суда по заявлению об оспаривании нормативного правового акта
  • ТК РФ Статья 349. Регулирование труда лиц, работающих в организациях Вооруженных Сил Российской Федерации и федеральных органах исполнительной власти, в которых законодательством Российской Федерации предусмотрена военная служба, а также работников, проходящих заменяющую военную службу альтернативную гражданскую службу
  • Статья 17. В Российской Федерации признаются и гарантируются права и свободы человека и гражданина согласно общепризнанным
  • Статья 23. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту своей чести и
  • Статья 29. Каждому гарантируется свобода мысли и слова
  • Статья 33. Граждане Российской Федерации имеют право обращаться лично, а также направлять индивидуальные и коллективные
  • ГК РФ Статья 152. Защита чести, достоинства и деловой репутации
  • ГПК РФ Статья 387. Основания для отмены или изменения судебных постановлений в кассационном порядке
  • ГПК РФ Статья 388. Постановление или определение суда кассационной инстанции
  • ГПК РФ Статья 390. Полномочия суда кассационной инстанции
  • ГК РФ Статья 10. Пределы осуществления гражданских прав
  • Статья 7. Российская Федерация — социальное государство, политика которого направлена на создание условий, обеспечивающих
  • Статья 23. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту своей чести и
  • Статья 24. Сбор, хранение, использование и распространение информации о частной жизни лица без его согласия не допускаются
  • ГК РФ Статья 424. Цена
  • ГПК РФ Статья 199. Составление решения суда
  • ГПК РФ Статья 251. Подача заявления об оспаривании нормативных правовых актов
  • ГПК РФ Статья 253. Решение суда по заявлению об оспаривании нормативного правового акта
  • ГПК РФ Статья 328. Полномочия суда апелляционной инстанции
  • ГПК РФ Статья 329. Постановление суда апелляционной инстанции
  • ГПК РФ Статья 330. Основания для отмены или изменения решения суда в апелляционном порядке
  • НК РФ Статья 333.16. Государственная пошлина
  • Статья 18. Права и свободы человека и гражданина являются непосредственно действующими. Они определяют смысл, содержание
  • Статья 23. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту своей чести и
  • Статья 76. По предметам ведения Российской Федерации принимаются федеральные конституционные законы и федеральные
  • ГПК РФ Статья 67. Оценка доказательств
  • ГПК РФ Статья 193. Объявление решения суда
  • ГПК РФ Статья 199. Составление решения суда
  • ГПК РФ Статья 328. Полномочия суда апелляционной инстанции
  • ГПК РФ Статья 329. Постановление суда апелляционной инстанции
  • ГПК РФ Статья 330. Основания для отмены или изменения решения суда в апелляционном порядке
  • Статья 23. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту своей чести и
  • Статья 24. Сбор, хранение, использование и распространение информации о частной жизни лица без его согласия не допускаются
  • Статья 55. Перечисление в Конституции Российской Федерации основных прав и свобод не должно толковаться как отрицание
  • ГПК РФ Статья 387. Основания для отмены или изменения судебных постановлений в кассационном порядке
  • ГПК РФ Статья 388. Постановление или определение суда кассационной инстанции
  • ГПК РФ Статья 390. Полномочия суда кассационной инстанции
  • Статья 23. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту своей чести и
  • Статья 34. Каждый имеет право на свободное использование своих способностей и имущества для предпринимательской
  • Статья 45. Государственная защита прав и свобод человека и гражданина в Российской Федерации гарантируется
  • УК РФ Статья 159. Мошенничество
  • УК РФ Статья 290. Получение взятки
  • УПК РФ Статья 13. Тайна переписки, телефонных и иных переговоров, почтовых, телеграфных и иных сообщений
  • УПК РФ Статья 72. Обстоятельства, исключающие участие в производстве по уголовному делу защитника, представителя потерпевшего, гражданского истца или гражданского ответчика
  • УПК РФ Статья 186. Контроль и запись переговоров
  • УПК РФ Статья 281. Оглашение показаний потерпевшего и свидетеля
  • УК РФ Статья 6. Принцип справедливости
  • УК РФ Статья 60. Общие начала назначения наказания
  • Статья 23. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту своей чести и
  • ГК РФ Статья 152. Защита чести, достоинства и деловой репутации
  • ГПК РФ Статья 387. Основания для отмены или изменения судебных постановлений в кассационном порядке
  • ГПК РФ Статья 388. Постановление или определение суда кассационной инстанции
  • ГПК РФ Статья 390. Полномочия суда кассационной инстанции
  • Статья 23. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту своей чести и
  • Статья 45. Государственная защита прав и свобод человека и гражданина в Российской Федерации гарантируется
  • УК РФ Статья 290. Получение взятки
  • УПК РФ Статья 13. Тайна переписки, телефонных и иных переговоров, почтовых, телеграфных и иных сообщений
  • УПК РФ Статья 164. Общие правила производства следственных действий
  • УПК РФ Статья 176. Основания производства осмотра
  • УПК РФ Статья 177. Порядок производства осмотра
  • УПК РФ Статья 182. Основания и порядок производства обыска
  • УПК РФ Статья 183. Основания и порядок производства выемки
  • УПК РФ Статья 186. Контроль и запись переговоров
  • УК РФ Статья 6. Принцип справедливости
  • УК РФ Статья 60. Общие начала назначения наказания
  • УК РФ Статья 64. Назначение более мягкого наказания, чем предусмотрено за данное преступление
  • Статья 23. Каждый имеет право на неприкосновенность частной жизни, личную и семейную тайну, защиту своей чести и
  • ГПК РФ Статья 387. Основания для отмены или изменения судебных постановлений в кассационном порядке
  • ГПК РФ Статья 390. Полномочия суда кассационной инстанции

Договор-Юрист
— это юристы, кодексы и бланки

Кодексы РФ

Типовые договоры

Активные юристы

Лучшие юристы

Обновления кодексов

Ответы юристов

Информация

Судебная практика по ст. 23 Конституция РФ

Раздел посвящён судебной практике Российской Федерации. Здесь вы найдёте судебные решения Верховного Суда Российской Федерации. База судебной прпктики Договор-Юрист.Ру ежедневно проверяется и обновляется.

На сайте предусмотрен удобный поиск судебной практики по статьям, например «ст. 23 Конституция РФ», вы увидите все свежие судебные решения с упоминанием ст. 23 Конституция РФ.

Копирование материалов с сайта «Договор-Юрист. Ру» возможно только с разрешения администрации сайта и с индексируемой ссылкой на источник.

Под «бесплатными юридическими консультациями» подразумеваются ответы на типовые вопросы, справочная информация по статьям кодексов и законов

Ч5 ст 23 гпк рф

Дело № 2-12/2012 О П Р Е Д Е Л Е Н И Е Г.Нелидово Тверской области 25 января 2012 года Мировой судья судебного участка №2 Нелидовского района Тверской области Семёнова В.М. при секретаре Тараповской Л.Н. рассмотрел в судебном заседании гражданское дело по иску Максимович В.П. к Орлову В.А. о понуждении перенести строение, у с т а н о в и л : Максимович Р.В., действующий по доверенности от имени Максимович В.П., обратился в суд с иском к Орлову В.А. о понуждении перенести строение не менее одного метра от границы участка истца. В обоснование своих требований истец ссылается на то ,что истцу на праве собственности принадлежит земельный участок, расположенный по адресу область, , ул. , кадастровый номер . Ответчику на праве собственности принадлежит земельный участок, расположенный по адресу область, , ул. , кадастровый номер .

В период с 2010 г. по 2011 г. ответчик построил двухэтажное строение длинной восемь метров вдоль границы земельного участка истца, не получив при этом его согласия. Данное строение построено в нарушение свода правил планировки и застройки городских и сельских поселений (СНиП 2.07.01-89*), где в пункте 7.1 указано, что районах усадебной и садово-дачной застройки расстояние от границы участка до хозяйственных построек должно быть не менее одного метра. Так же, скат крыши данного строения фактически находится на территории истца. В результате, истец не может в полной мере использовать свой земельный участок по своему усмотрению, а именно, не может построить забор, разделяющий границы участков; не может прокопать дренажную канаву, так как мешает фундамент строения.

В судебное заседание истец Максимович В.П., ответчик Орлов В.А. не явились, хотя надлежащим образом извещены о месте и времени рассмотрения дела. Представитель истца Максимович Р.В. в судебное заседание не явился, просил дело рассмотреть в его отсутствие. Представитель третьего лица Нилогова О.Б. согласна на передачу дела по подсудности. В соответствии с п.7 ч.1 ст.23 ГПК РФ мировой судья рассматривает дела об определении порядка пользования имуществом. В соответствии со ст.23 ч.5 ГПК РФ мировой судья рассматривает дела по имущественным спорам при цене иска, не превышающей пятидесяти тысяч рублей . Как следует из искового заявления Максимович В.П. заявил исковые требования о переносе строения, которое находится на земельном участке, принадлежащем ответчику Орлову В.А. Правами на земельный участок и строения ответчика Орлова В.А. истец Максимович В.П. не обладает. Поскольку исковые требования заявлены Максимович В.П. в отношении имущества, правом пользования которым истец не обладает, постольку устранение препятствий в пользовании не является элементом определения порядка пользования этим имуществом, поэтому оснований для применения положения п.7 ч.1 ст.23 ГПК РФ при определении подсудности дела мировому судье не имеется. Кроме этого, из обзора судебной практики Верховного Суда РФ за 3 квартал 2003 г. (БВС РФ. 2004.№3) следует, что статья 23 ГПК РФ, определяющая категории дел, подсудных мировому судье, в п.5 ч.1 содержит указание о компетенции мирового судьи по рассмотрению дел по имущественным спорам при цене иска, не превышающей пятисот минимальных размером оплаты труда. Таким образом, Гражданский процессуальный кодекс РФ ограничивает полномочия мирового судьи по делам этой категории определенным ценовым критерием заявленного требования. В том числе, если цена иска не может быть определена, такие заявления подлежат рассмотрению в районном суде на основании ст. 24 ГПК РФ.

Истцом заявлено требования о защите его прав путем возложения на ответчика обязанности совершить определенные действия в отношении имущества, принадлежащего ответчику, на которое истец никакими правами не обладают, то есть истцом заявлено требование имущественного характера, не подлежащее оценке.

В данном случае возникший между сторонами спор об устранении препятствий в пользовании земельным участком свидетельствуют о том, что между сторонами возник спор о вещно-правовом способе защиты права собственности.

Такие способы защиты возможны путем предъявления виндикационного и негаторного исков (ст.ст. 302, 304, 305 ГК РФ).

В соответствии со ст. 304 ГК РФ собственник может требовать устранения всяких нарушений его права, хотя бы эти нарушения и не были соединены с лишением владения.

Таким образом, требование об устранении препятствий в пользовании собственником принадлежащим ему имуществом, является предусмотренным ст. 12 ГК РФ способом защиты гражданских прав и относится к вещно-правовому способу защиты. При этом истец просит суд понудить собственника чужого имущества к совершению определенных действий, как следует из искового заявления, перенести строение, в связи с чем данное требование, хотя и является имущественными, но не подлежит оценке. Максимович В.П. предъявил требование о защите прав собственности от нарушений, не связанных с лишением владения, которое не подпадает под перечень дел, подсудных мировому судье, содержащийся в ст. 23 ГПК РФ.

Негаторные иски, то есть исковые требования об устранении препятствий в пользовании, не связанные с лишением владения, как не имеющие стоимостной оценки, в силу ст. 24 ГПК РФ подсудны районному суду, если они не являются частью требований об определении порядка пользования. При определении порядка пользования недвижимым имуществом, в том числе земельным участком, подлежит применению норма ч.2 ст. 247 ГК РФ, в которой речь идет о владение и пользование имуществом, находящимся в долевой собственности, которая не включена в главу 20 « Защита права собственности и других вещных прав», так как стороны не являются сособственниками спорного имущества.

Таким образом, данное дело неподсудно мировому судье.

В силу п.3 ч.2 ст.33 ГПК суд передает дело на рассмотрение другого суда, если при рассмотрении дела в данном суде выяснилось, что оно было принято к производству с нарушением правил подсудности.

На основании изложенного и, руководствуясь ст.ст.23, 33 ГПК РФ, мировой судья

О п р е д е л и л:

Передать гражданское дело по иску Максимович В.П. к Орлову В.А. о понуждении перенести строение по подсудности в Нелидовский городской суд. На определение может быть подана частная жалоба в течение пятнадцати дней со дня вынесения в Нелидовский горсуд путем подачи жалобы через мирового судью судебного участка № 2 Нелидовского района. Мировой судья В.М.

Ч5 ст 23 гпк рф

розірвання договору купівлі-продажу від 20.12.1999р. №11-КПНБ, повернення майна

та стягнення 385000 грн. штрафу

Рішенням господарського суду м.Києва від 21.09.2005 (суддя Балац С.В.) позов задоволено –на підставі ст.549,551,611 ЦК України та ч.5 ст.29 Закону України «Про приватизацію державного майна» розірвано укладений між сторонами договір купівлі-продажу об’єкту незавершеного будівництва від 20.12.1999р. №11-КПНБ, зобов’язано ТОВ «Анко Лтд» повернути Фонду державного майна України інженерні мережі, в тому числі: господарчо-питний водовід; побутова каналізація; дощова каналізація; внутрішньомайданчикові дороги; внутрішньомайданчикові теплові та газові мережі та ГРП меблевого комбінату Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, Жовтневий район, Коломойцівський промисловий вузол, на земельній ділянці, відведеній меблевому комбінату Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», а також стягнуто з ТОВ «Анко Лтд» до держбюджету України 385000 грн. штрафу.

Рішення мотивоване фактами невиконання відповідачем (покупцем) своїх зобов’язань, передбачених п.п.5.3.1-5.3.4,5.3.6,5.3.8,13.1 договору купівлі-продажу від 20.12.1999р. №11-КПНБ, що зафіксовано актом від 21.12.2004 поточної перевірки виконання умов договору.

ЗАТ «Крол» в поданій касаційній скарзі просить рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме ч.1 ст.1, ч.1 ст.2 та ч.8 ст.23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», ст.128 ЦК УРСР, ст.12 Закону України «Про господарські товариства», ст.26 Закону України «Про власність» та п.3 ч.2 ст.111 10 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на прийняття господарським судом рішення стосовно прав та обов’язків ЗАТ «Крол» (правонаступника ЗАТ «Фіноіл»), як власника спірного нерухомого майна (об’єкта незавершеного будівництва), оскільки останнє за актом приймання-передачі від 15.11.2001 було передане відповідачем як вклад до господарського товариства і включене до статутного капіталу ЗАТ «Фіноіл», а тому є власністю ЗАТ «Крол». Окрім того, скаржник посилається на помилкове застосування судом норм Закону України «Про приватизацію державного майна» до спірних приватизаційних правовідносин, врегульованих Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», оскільки ч.8 ст.23 цього Закону чітко визначено відповідальність за невиконання покупцем умов договору купівлі-продажу.

Колегія суддів, перевіривши в межах вимог касаційної скарги фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом та заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення –скасуванню з передачею справи в частині позовних вимог про повернення Фонду державного майна України об’єкта незавершеного будівництва за договором купівлі-продажу від 20.12.1999р. №11-КПНБ з передачею справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог до господарського суду м.Києва з наступних підстав.

ЗАТ «Крол» звернулося у Вищий господарський суд України з касаційною скаргою на рішення господарського суду м.Києва від 21.09.2005 в порядку статті 107 Господарського процесуального кодексу України. За приписами вказаної норми касаційну скаргу мають право подати не лише сторони у справі, а і особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення, що стосується їх прав і обов’язків. Проте, вказані особи повинні довести той факт, що оскаржуване рішення стосується їх прав і обов’язків.

ЗАТ «Крол» не доведено, що оскаржуване ним судове рішення в частині задоволення позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу від 20.12.1999р. №11-КПНБ і стягнення 385000 грн. штрафу стосується його прав та обов’язків з огляду на наступне.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов’язків цієї особи, тобто має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов’язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов’язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов’язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов’язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов’язків. Будь-який інший правовий зв’язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Касаційна інстанція враховує те, що наведеної правової позиції також дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов’язаних із застосуванням ст.107 Господарського процесуального кодексу України (постанови ВСУ від 30.11.2004 у справі №1/50-03-1133, від 03.06.2008 у справі №20/139, від 24.06.2008 у справі №2/164-35/246).

Відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч.4 ст.188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ч.5 ст.27 Закону України «Про приватизацію державного майна» на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов’язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Частиною 8 статті 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» передбачено, що органи приватизації здійснюють контроль за виконанням покупцем умов договору купівлі-продажу, а в разі їх невиконання застосовують санкції, передбачені чинним законодавством, та можуть у встановленому порядку порушувати питання про розірвання договору.

Таким чином, виходячи з системного налізу змісту положень ч.2 ст.651 ЦК України, ч.4 ст.188 ГК України, ч.5 ст.27 Закону України «Про приватизацію державного майна» та ч.8 ст.23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» учасників правовідносин розірвання договору купівлі-продажу об’єкта приватизації є лише сторони цього договору.

З матеріалів справи та доданих до касаційної скарги документів вбачається, що скаржник не є зобов’язаною стороною за договором купівлі-продажу від 20.12.1999р. №11-КПНБ, підставою його розірвання стало невиконання відповідачем (покупцем) своїх зобов’язань, в зв’язку з чим розірвання вказаного договору в судовому порядку жодним чином не зачіпає прав та обов’язків ЗАТ «Крол», який не був учасником спірних правовідносин купівлі-продажу.

Що стосується задоволення судом позовних вимог про стягнення штрафу на підставі ч.5 ст.29 Закону України «Про приватизацію державного майна», то оскаржуване рішення в цій частині свідчить про застосування персоніфікованої цивільно-правової відповідальності до ТОВ «Анко Лтд», як порушника умов договором купівлі-продажу від 20.12.1999р., що ніяким чином не призводить до порушення прав ЗАТ «Крол» ви виникнення у нього певних обов’язків.

Колегія також не приймає до уваги твердження скаржника про помилкове застосування судом норм Закону України «Про приватизацію державного майна» до спірних приватизаційних правовідносин, врегульованих ч.8 ст.23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», якою чітко визначено відповідальність за невиконання покупцем умов договору купівлі-продажу, оскільки, по-перше, норма ч.2 ст.3 Закону України «Про приватизацію державного майна» не містить жодних вказівок щодо непоширення норм цього Закону до правовідносин відчуження об’єктів малої приватизації. По-друге, як ч.5 ст.27 Закону України «Про приватизацію державного майна» так і ч.8 ст.23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» встановлюють однакові наслідки порушення покупцем зобов’язання –розірвання договору купівлі-продажу.

По-третє, відповідно до ч.2 ст.1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» до відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих цим Законом, застосовується Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств». Отже, зважаючи на те, що норма ч.8 ст.23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» не врегульовує питання повернення об’єкта приватизації у державну власність внаслідок розірвання договору купівлі-продажу в судовому порядку, то в силу вимог ч.2 ст.1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» має діяти норма ч.9 ст.27 Закону України «Про приватизацію державного майна», згідно якої у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв’язку з невиконанням покупцем договірних зобов’язань приватизований об’єкт підлягає поверненню у державну власність.

При цьому, застосування до відповідача фіксованого штрафу у розмірі 10% загального обсягу інвестицій, який стягується до Державного бюджету України та передбачений ч.5 ст.29 Закону України «Про приватизацію державного майна» у разі розірвання договору купівлі-продажу та невнесення інвестицій, також не суперечить вимогам ч.2 ст.1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» та нормі ч.4 ст.23 цього Закону, якою встановлено, що у разі невиконання покупцем передбачених договором купівлі-продажу зобов’язань щодо строку внесення інвестицій у встановленому обсязі він сплачує на користь місцевого бюджету пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості не внесених у строк інвестицій за кожний день прострочення.

Адже, в останньому випадку пеня нараховується не внаслідок розірвання договору купівлі-продажу, а саме у разі невиконання покупцем зобов’язань щодо строку внесення інвестицій, передбачених чинним договором купівлі-продажу.

Разом з тим, в результаті розгляду даного господарського спору та задоволення судом позовних вимог про повернення Фонду державного майна України об’єкта незавершеного будівництва за договором купівлі-продажу від 20.12.1999р. №11-КПНБ прийнято рішення, що стосується прав та обов’язків юридичної особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме ЗАТ «Крол».

Це обумовлено наступними обставинами.

Предметом даного господарського спору є, зокрема, зобов’язання ТОВ «Анко Лтд» повернути Фонду державного майна України інженерні мережі, в тому числі: господарчо-питний водовід; побутова каналізація; дощова каналізація; внутрішньомайданчикові дороги; внутрішньомайданчикові теплові та газові мережі та ГРП меблевого комбінату Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, Жовтневий район, Коломойцівський промисловий вузол, на земельній ділянці, відведеній меблевому комбінату Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь».

Згідно доданого до касаційного скарги витягу зі Статуту ЗАТ «Крол» (в редакції від 03.12.2002р.), а саме п.1.1 цього Статуту вбачається, що ЗАТ «Крол» є правонаступником ЗАТ «Фіноіл».

В свою чергу, на виконання рішення зборів акціонерів ЗАТ «Фіноіл» від 15.11.2001 (протокол №1) та на підставі долученого до скарги акта передачі майна до статутного фонду від 15.11.2001р. (п.8 переліку майна в цьому акті), ТОВ «Анко Лтд», як співзасновник, передав до статутного фонду ЗАТ «Фіноіл» інженерні мережі, в тому числі: господарчо-питний водовід; побутова каналізація; дощова каналізація; внутрішньомайданчикові дороги; внутрішньомайданчикові теплові та газові мережі та ГРП вартістю 425199,60 грн., тобто майно, яке було придбане відповідачем за договором купівлі-продажу об’єкту незавершеного будівництва від 20.12.1999р. №11-КПНБ. Перелік вказаного майна та його вартість, які зазначені в акті приймання-передачі від 15.11.2001 та договорі від 20.12.1999р. №11-КПНБ (п.п.1.1,1.4), співпадають.

Таким чином, передача відповідачем об’єкта незавершеного будівництва в якості внеску до статутного фонду ЗАТ «Фіноіл» відбулася ще до розірвання договору купівлі-продажу від 20.12.1999р. №11-КПНБ в судовому порядку.

Така передача не суперечила чинному на той час законодавству про приватизацію та умовам договору купівлі-продажу від 20.12.1999р. №11-КПНБ (п.5.5), яким на відміну від ст.19 Закону України від 14.09.2000р. №1953-ІІІ «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва», що в силу вимог ст.58 Конституції України не має зворотної дії стосовно договору від 20.12.1999р., не передбачено жодних заборон чи обмежень щодо подальшого відчуження об’єкта незавершеного будівництва покупцем (відповідачем).

Водночас, зазначений акт приймання-передачі майна не містить застережень про те, що внеском учасника до статутного капіталу ЗАТ «Фіноіл» є майнові права, в тому числі право користування спірним майном, а не саме майно учасника.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про власність» (чинного на момент підписання акта передачі майна до статутного фонду від 15.11.2001р.) об’єктами права власності господарського товариства є, зокрема, грошові та майнові внески його учасників.

Зазначена норма Закону України «Про власність» кореспондується з положеннями статті 12 чинного на той час Закону України «Про господарські товариства» та ст.115 ЦК України, ст.85 ГК України, згідно з якими товариство є власником майна переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу.

Вкладами учасників та засновників до статутного капіталу господарського товариства згідно з приписами статті 115 Цивільного кодексу України, статті 86 Господарського кодексу України та статті 12 Закону України «Про господарські товариства» можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об’єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що будь-яке майно, що передане учасником як вклад до господарського товариства і включене до його статутного капіталу, є часткою учасника в ньому та стає власністю товариства.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про визнання права власності на майно, яке є вкладом до статутного капіталу господарського товариства (постанови ВСУ від 07.11.2006 №7/61-05 та від 26.02.2008 №20-12/289).

Зміст касаційної скарги та наведені вище обставини не виключають набуття скаржником права власності на спірний об’єкт незавершеного будівництва ще до прийняття судом оскаржуваного рішення у даній справі, що зачіпає права ЗАТ «Крол», як власника спірного майна на момент розірвання договору купівлі-продажу від 20.12.1999р. №11-КПНБ.

Колегія враховує, що згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З матеріалів справи не вбачається визнання недійсними рішення зборів акціонерів ЗАТ «Фіноіл» від 15.11.2001 (протокол №1) та Статуту ЗАТ «Крол» в частині включення об’єкта незавершеного будівництва до статутного фонду товариства.

Однак, касаційна інстанція відхиляє безпредметні посилання ЗАТ «Крол» на належність йому на праві власності новоствореного нерухомого майна, збудованого на базі об’єкта незавершеного будівництва (цех по виготовленню промислових мастил тощо), в обґрунтування доводів щодо прийняття оскаржуваного рішення стосовно прав та обов’язків скаржника, оскільки вказаним судовим рішенням ЗАТ «Крол» не зобов’язувалося повернути у державну власність будь-яке інше нерухоме майно, окрім об’єкта незавершеного будівництва за розірваним договором купівлі-продажу від 20.12.1999р. №11-КПНБ.

Відповідно до вимог п.3 ст.111 9 та п.3 ч.2 ст.111 10 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення суду першої інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі. Вищенаведені обставини свідчать про наявність підстав для застосування Вищим господарським судом України згаданих статей до спірних правовідносин, оскільки відсутність залучення ЗАТ «Крол» при прийнятті оскаржуваного рішення зачіпає та істотно обмежує його права як власника спірного майна, а, відтак, перешкоджає правильному об’єктивному та всебічному вирішенню даного спору з врахуванням прав та охоронюваних законом інтересів всіх учасників спірних майнових правовідносин. При цьому судова колегія враховує, що згідно з ч.2 ст.111 10 ГПК України викладені вище обставини є в будь-якому випадку достатньою окремою підставою для часткового скасування рішення та подальшого нового розгляду справи судом першої інстанції в частині позовних вимог про повернення Фонду державного майна України об’єкта незавершеного будівництва за договором купівлі-продажу від 20.12.1999р. №11-КПНБ.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.6,8,125,129,150 Конституції України, постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 01.11.1996р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 №8-рп/2010 та ст.ст.111 5 ,111 7 , п.3 ст.111 9 , п.3 ч.2 ст.111 10 , ст.ст.111 11 ,111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу ЗАТ «Крол» задовольнити частково.

Рішення господарського суду м.Києва від 21.09.2005 у справі №45/493 скасувати в частині позовних вимог про повернення Фонду державного майна України об’єкта незавершеного будівництва за договором купівлі-продажу від 20.12.1999р. №11-КПНБ з передачею справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог до господарського суду м.Києва.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Статья 23. Основания прекращения исполнительного производства

Комментарий к статье 23

1. Прекращение исполнительного производства — это прекращение всех исполнительных действий по данному производству без права их возобновления.

Перечень оснований для прекращения исполнительного производства, приведенный в ст.

Согласно п. 1 ст. 126 Федерального закона «О несостоятельности (банкротстве)» с даты принятия арбитражным судом решения о признании должника банкротом и об открытии конкурсного производства прекращается исполнение по исполнительным документам, в том числе по исполнительным документам, исполнявшимся в ходе ранее введенных процедур банкротства, если иное не предусмотрено настоящим Федеральным законом; исполнительные документы, исполнение по которым прекратилось в соответствии с настоящим Федеральным законом, подлежат передаче судебными приставами-исполнителями конкурсному управляющему в порядке, установленном федеральным законом.

2. Прекращение исполнительного производства по основаниям, указанным в подп. 1 и 2, — это результат реализации сторонами в исполнительном производстве своих прав, составляющих содержание принципа диспозитивности в гражданском и арбитражном процессах. Суд принимает отказ взыскателя от взыскания и утверждает мировое соглашение между взыскателем и должником, если эти действия не противоречат закону и не нарушают прав других лиц.

В Федеральном законе «Об исполнительном производстве» ничего не сказано о праве сторон заключать мировое соглашение в исполнительном производстве. В связи с этим в практике работы арбитражных судов постоянно ставится вопрос: имеют ли стороны в исполнительном производстве такое право? Если имеют, то каким образом оно может быть реализовано, кто утверждает мировое соглашение?

Приведенный в п. 1 ст. 31 Закона перечень прав, которыми наделяются стороны в исполнительном производстве, не является исчерпывающим. Помимо перечисленных здесь стороны имеют и многие другие права, в том числе и права, составляющие содержание принципа диспозитивности в исполнительном производстве. В частности, они вправе заключить мировое соглашение, взыскатель вправе отказаться от взыскания, может просить о возвращении исполнительного документа.

Право сторон заключить мировое соглашение прямо вытекает из закрепленного в п. 2 ст. 23 Закона правила, согласно которому исполнительное производство прекращается в случае утверждения мирового соглашения между взыскателем и должником. Механизм реализации этого права не урегулирован ни в ФЗ «Об исполнительном производстве», ни в АПК РФ, ни в ГПК. В связи с этим на практике и возникают затруднения по многим весьма важным вопросам: кто может обратиться в арбитражный суд с ходатайством об утверждении мирового соглашения, каким процессуальным документом должно осуществляться возбуждение производства об утверждении мирового соглашения, каков порядок рассмотрения заявления, какой судебный акт должен вынести суд по результатам рассмотрения заявления.

Представляется, что возбуждение производства по утверждению мирового соглашения в арбитражном суде должно возбуждаться заявлением (а не исковым заявлением или ходатайством).

Правом на обращение в арбитражный суд с заявлением об утверждении мирового соглашения должны обладать только взыскатель и должник.

Заявление рассматривается судьей единолично, с вызовом взыскателя и должника. Утверждая мировое соглашение, арбитражный суд должен прекратить исполнительное производство в соответствии с п. 2 ст. 23 Закона.

Согласно п. 2 ст. 23 Закона утверждение судом мирового соглашения между взыскателем и должником является основанием для прекращения исполнительного производства, а не производства по делу, завершенному в арбитражном суде.

Утвердив мировое соглашение, заключенное между взыскателем и должником в стадии исполнительного производства, арбитражный суд не должен отменять свое решение или иной судебный акт, на основании которого был выдан исполнительный документ, и прекращать производство по делу. В данном случае ч. 2 ст. 150 АПК РФ не может применяться, поскольку в ней речь идет об утверждении мирового соглашения между истцом и ответчиком, а не взыскателем и должником.

Мировое соглашение может быть утверждено судом только при соблюдении условий, предусмотренных ч. 5 ст. 49 АПК РФ (ч. 2 ст. 39 ГПК РФ).

Нарушение этих условий приводит к отмене определения суда об утверждении мирового соглашения.

3. Смерть взыскателя-гражданина или должника-гражданина, объявление его умершим, признание его безвестно отсутствующим являются основаниями для прекращения исполнительного производства, если установленные судебным актом или актом другого органа требования или обязанности не могут перейти к правопреемнику или управляющему имуществом безвестно отсутствующего. Если же эти требования и обязанности могут перейти к указанным лицам в порядке правопреемства, то производство по делу должно быть приостановлено в соответствии с п. 1 ст. 20 настоящего Закона.

4. В подп. 4 ст. 23 Закона речь идет о тех случаях, когда должником является юридическое лицо или гражданин-предприниматель.

5. Отмена судебного акта или акта другого органа, на основании которого выдан исполнительный документ, либо документа, в силу закона являющегося исполнительным документом, влечет прекращение исполнительного производства. Например, отмена судебного приказа, т.е. документа, который в силу закона (ст. 121 ГПК РФ) является исполнительным документом, служит основанием для прекращения исполнительного производства.

6. Отказ взыскателя от получения предметов, изъятых у должника при исполнении исполнительного документа о передаче их взыскателю, по существу, можно рассматривать как отказ взыскателя от взыскания, выраженный в конкретной форме. Поэтому основания прекращения исполнительного производства, изложенные в п. 1 и п. 2 ст. 23 Закона, в какой-то мере повторяют друг друга.

В случае если взыскатель отказался от получения только части предметов, а другие переданные ему получил, суд должен прекратить исполнительное производство только в отношении передачи взыскателю той части предметов, от получения которых он отказался.