Ст90 гпк

Рубрики Вопрос юристу

Господарський процесуальний кодекс України
Стаття 90. Письмове опитування учасників справи як свідків

1. Учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи.

2. Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов’язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті.

На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням.

3. Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи — фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п’ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, — за п’ять днів до першого судового засідання.

Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання.

4. Якщо поставлене запитання пов’язане з наданням доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи разом із заявою свідка надає такі докази.

5. Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання:

1) з підстав, визначених статтями 67, 68 цього Кодексу;

2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи;

3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань.

6. За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов’язати учасника справи надати відповідь.

Комментарии к СТ 90 ГПК РФ

Статья 90 ГПК РФ. Основания и порядок предоставления отсрочки или рассрочки уплаты государственной пошлины

Комментарий к статье 90 ГПК РФ:

1. Согласно ст. 64 НК РФ отсрочка или рассрочка по уплате налога представляет собой изменение срока уплаты налога при наличии оснований, предусмотренных гл. 9 НК РФ, на срок, не превышающий один год, соответственно с единовременной или поэтапной уплатой налогоплательщиком суммы задолженности.

Отсрочка или рассрочка по уплате налога может быть предоставлена заинтересованному лицу при наличии хотя бы одного из следующих оснований:

1) причинение этому лицу ущерба в результате стихийного бедствия, технологической катастрофы или иных обстоятельств непреодолимой силы;

2) задержка этому лицу финансирования из бюджета или оплаты выполненного этим лицом государственного заказа;

3) угроза возникновения признаков несостоятельности (банкротства) заинтересованного лица в случае единовременной уплаты им налога, утверждение арбитражным судом мирового соглашения либо графика погашения задолженности в ходе процедуры финансового оздоровления;

4) если имущественное положение физического лица исключает возможность единовременной уплаты налога;

5) если производство и (или) реализация товаров, работ или услуг лицом носит сезонный характер. Перечень отраслей и видов деятельности, имеющих сезонный характер, утверждается Правительством РФ;

6) при наличии оснований для предоставления отсрочки или рассрочки по уплате налогов, подлежащих уплате в связи с перемещением товаров через таможенную границу Таможенного союза, установленных таможенным законодательством Таможенного союза и законодательством РФ о таможенном деле.

2. В соответствии с п. 2 ст. 333.20 НК РФ суды общей юрисдикции или мировые судьи, исходя из имущественного положения плательщика, вправе уменьшить размер государственной пошлины, подлежащей уплате по делам, рассматриваемым указанными судами или мировыми судьями, либо отсрочить (рассрочить) ее уплату. Согласно п. 1 ст. 333.41 НК РФ отсрочка или рассрочка уплаты государственной пошлины предоставляется по ходатайству заинтересованного лица на срок до одного года.

3. Отсрочка представляет собой определение более позднего срока уплаты государственной пошлины в полном размере по сравнению с установленным законом. Рассрочка — это определение периодов, в течение которых государственная пошлина уплачивается по частям, а не в полном размере, как это предусмотрено законом.

Налоговый кодекс РФ не ограничивает право суда отсрочить или рассрочить уплату государственной пошлины, уменьшить ее размер не только в отношении физических лиц, но и организаций. В отношении физических лиц основаниями для этого могут быть доказательства, подтверждающие невысокий доход заявителя, например: справка о доходах, документ о постановке на учет в качестве безработного, документы в отношении членов семьи или других лиц, находящихся на иждивении, и др.

При уменьшении размера государственной пошлины, предоставлении отсрочки или рассрочки ее уплаты суд выносит определение. Просьба лица о совершении указанных действий должна быть выражена либо в основном заявлении (исковом заявлении, заявлении по делам особого производства, жалобе и т.п.), либо в отдельном документе. Отказ в удовлетворении просьбы должен быть отражен в определении, которое может быть обжаловано.

4. В соответствии с п. 2 ст. 333.41 НК РФ на сумму государственной пошлины, в отношении которой предоставлена отсрочка или рассрочка, проценты не начисляются в течение всего срока, на который предоставлена отсрочка или рассрочка.

Статья 90 ГПК РФ. Основания и порядок предоставления отсрочки или рассрочки уплаты государственной пошлины (действующая редакция)

Основания и порядок предоставления отсрочки или рассрочки уплаты государственной пошлины устанавливаются в соответствии с законодательством Российской Федерации о налогах и сборах.

  • URL
  • HTML
  • BB-код
  • Текст

Комментарий к ст. 90 ГПК РФ

1. Особенности предоставления отсрочки или рассрочки уплаты государственной пошлины урегулированы ст. 333.41 НК РФ. Согласно закрепленным здесь правовым положениям отсрочка или рассрочка уплаты государственной пошлины предоставляется по ходатайству заинтересованного лица в пределах срока, установленного п. 1 ст. 64 НК РФ.

2. На сумму государственной пошлины, в отношении которой предоставлена отсрочка или рассрочка, проценты не начисляются в течение всего срока, на который предоставлена отсрочка или рассрочка.

3. При рассмотрении заявлений об освобождении от уплаты в доход государства судебных расходов необходимо индивидуально подходить к определению материального положения сторон, учитывая требования о возможности отсрочить или рассрочить одной или обеим сторонам уплату судебных расходов, взыскиваемых в доход государства.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. –головуючого,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український екологічний продукт» на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2008 року у справі № 16/377 Господарського суду Полтавської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Статус», Полтавська область, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український екологічний продукт», м. Полтава, про стягнення 1 327 028,41 грн.,

за участю представників сторін:

позивача –не з’явилися;

відповідача –ТОВ «Український екологічний продукт» –Голоднюк О.М. (дов. № 131 від 01.12.2007 р.);

У листопаді 2007 року позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Статус» пред’явив у господарському суді позов до відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю «Український екологічний продукт» про стягнення 1 327 028,41 грн.

Вказував, що на підставі укладеного між ним (продавцем) та ТОВ «Український екологічний продукт» (покупцем) договору купівлі-продажу № 22/04/06 від 22 квітня 2006 року, позивач передав відповідачу товар – засоби захисту рослин на загальну суму 903 220,26 грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором в частині оплати за поставлений товар, позивач просив стягнути з відповідача 984 790,58 грн. заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції, 24 288,55 грн. 3 % річних, 176 644,05 грн. штрафу та 141 315,23 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 11 грудня 2007 року (суддя Тимощенко О.М.) зупинено провадження у справі № 16/377 на підставі ч. 2 ст. 79 ГПК України, у зв’язку з направленням матеріалів справи до прокуратури Полтавської області для перевірки можливої наявності в діях посадових осіб підприємств та організацій складу злочину.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2008 року (колегія суддів у складі: Жук Г.А. –головуючий, Агрикової О.В., Рудченка С.Г.) ухвалу Господарського суду Полтавської області від 11 грудня 2007 року про зупинення провадження скасовано.

Постанова мотивована посиланнями на ст. 90 ГПК України та на ту обставину, що повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури надсилаються господарським судом не з будь-якого факту порушення підприємством або організацією законності, а лише у тих випадках, коли господарський суд виявить у діяльності працівників підприємства, організації такі порушення законності, які містять ознаки дії, переслідуваної в кримінальному порядку.

У касаційній скарзі ТОВ «Український екологічний продукт», посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, а саме ст. 79 ГПК України, просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2008 року, а ухвалу Господарського суду Полтавської області від 11 грудня 2007 року залишити в силі.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, з таких підстав.

Приймаючи рішення про направлення матеріалів справи № 16/377 до прокуратури Полтавської області для перевірки можливої наявності в діях посадових осіб підприємств та організацій складу злочину місцевий суд виходив з тверджень відповідача про фіктивність договору купівлі-продажу № 22/04/06 від 22 квітня 2006 року, довіреностей та видаткових накладних, оскільки останні підписані неповноважною особою, а не директором ТОВ «Укрекопродукт».

Проте, відповідно до ч. 2 п. 2 ст. 79 ГПК України, господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь у судовому засіданні, або за своєю ініціативою у випадку надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів. Даний вид зупинення провадження у справі є факультативним необов’язковим для господарського суду.

Надсилання матеріалів справи до слідчих органів можливо відповідно до ст. 90 ГПК України, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємства та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.

Відповідно до п. 9 роз’яснення Вищого господарського суду України від 02.12.1992р. № 01-6/1444 “Про практику застосування статті 90 Господарського процесуального кодексу України”, на відміну від окремої ухвали повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури надсилаються господарським судом не з будь-якого факту порушення підприємством або організацією законності, а лише у тих випадках, коли господарський суд виявить у діяльності працівників підприємства, організації такі порушення законності, які містять ознаки дії, переслідуваної в кримінальному порядку.

У відповідності до вимог частини 4 ст. 90 ГПК України господарський суд надсилає повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку.

Повідомлення з конкретних справ, в порядку ч. 4 ст. 90 ГПК України, повинні надсилатися відповідним органам одночасно з вирішенням спору.

Скасовуючи ухвалу Господарського суду Полтавської області від 11 грудня 2007 року, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що при постановлені ухвали про зупинення провадження у справі в зв’язку з направленням матеріалів справи та повідомлення до прокуратури Полтавської області , місцевим судом порушено норми процесуального права, оскільки повідомлення органам прокуратури направляються безпосередньо за результатами розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, висновок апеляційного суду про те, що за відсутності у справі даних про наявність у господарській діяльності працівників сторін ознак дій, що переслідуються у кримінальному порядку підстав до зупинення провадження у справі не має, –слід вважати правильними.

Доводи касаційної скарги правильності висновків суду не спростовують і тому їх належить залишити поза увагою.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку про правомірне застосування судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм процесуального законодавства та відсутність будь-яких підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, тому підстав до її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український екологічний продукт» залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2008 року у справі № 16/377 залишити без змін.

В борьбе с процессуальными диверсиями не все средства хороши

Проблема зловживання досить гостра, що, власне, підтверджується наявністю листи на цю тему і, можна не погодитися з ВГСУ, що порушує ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року. Однак вирішення цієї проблеми не повинно здійснюватися методами, що не узгоджуються з законом. А до запропонованих ВСХУ механізмам виправлення ситуації, що створилася є питання .

«Розбір відводів» без ГПК

По-перше, ВГСУ пропонує ігнорувати клопотання про відводи суддів. Тобто, зважаючи на зроблену про це заяву в процесі, все-таки продовжувати слухання справи в тому ж засіданні і колишнім складом. Рекомендація не нова і вже висловлювалася в іншому листі — № 01-8/622 від 3 серпня 2007 року, але надає господарським судам куди більше повноважень, ніж відвів їм закон — Господарський процесуальний кодекс.

ВГСУ пропонує чинити так у випадку «відвертого зловжівання Своїми правами» учасниками судового процесу, не розкриваючи цього поняття. І недарма, адже закон теж «мовчить» на цей рахунок. Критеріїв немає, і цілком зрозуміло, кожному окремо взятому господарському суду доведеться в такому випадку виробляти їх для себе самостійно. В якій мірі об’єктивними можуть бути такі критерії, враховуючи, що суд виступає тут арбітром не між сторонами, а між однією зі сторін і . самим собою? Мабуть, все ж таки не даремно ГПК передбачає особливу процедуру відводу судді (ст. 20).

Фактично, якщо суд буде приймати рішення «ігнорувати» клопотання про відвід, він буде робити ні що інше, як вирішувати це питання по суті, але в обхід передбаченій ГПК процедури. ВГСУ вважає за необхідне приводити в таких випадках «відповідні мотиви», тобто по суті аргументувати свою точку зору, як і при прийнятті рішень.

Держмито — міра процесуального впливу?

Другим цікавим моментом рекомендацій вищого спеціалізованого суду з розгляду господарських спорів є пропозиція покладати державне мито на бік (іншого учасника) процесу, зловживають своїми процесуальними правами шляхом ненадання або несвоєчасного надання доказів, незалежно від результатів розгляду справи.

В забезпечення правової підтримки своєї оригінальної точки зору ВГСУ посилається на частину 2 ст. 49 ГПК. Але зазначена норма не містить і натяку на такий можливий варіант подій. Стаття дійсно передбачає можливість відходу від принципу, при якому платить програв, з чиєї вини держава витратилася на розгляд спору, якого могло і не бути, веди він себе законним чином.

Неправильні дії, що призвели до господарського спору і порушення процесу розгляду спору — зовсім різні речі

Але така можливість пов’язується, знову-таки, з «провиною» призвідника спору: «якщо спір виник внаслідок неправильних Дій боку, господарський суд має право покласти на неї державне мито Незалежності от результатів Вирішення спору». А неправильні дії, що призвели до спору, та порушення процесу розгляду спору — це зовсім різні речі.

Окремі ухвали — для приватних випадків. Не для судового процесу .

З неподання (несвоєчасне подання) доказів Суд вищий пропонує нижчестоящим боротися в тому числі і за допомогою винесення окремих ухвал («Окрема ухвал»). Цей же метод радиться у пункті 8 інформаційного листа як універсальний для реакції на будь-які інші процесуальні зловживання.

Питання приватних визначень регулюється ст. 90 ГПК. Цей процесуальний інститут відомий ще з радянських часів і являє собою не власне судові повноваження судів, а якісь їх наглядові за своєю суттю функції, спрямовані на підвищення правосвідомості та правопорядку. Вважалося, що така практика буде сприяти зменшенню числа можливих судових спорів, правопорушень та злочинів. Аналогічні за правовою природою функції закріплені за кримінальними судами і за слідчими (прокурорами).

Суть їх полягає в наступному. Суду надається право звернути увагу на порушення законності (і інші недоліки!) В діяльності підприємств, установ, організацій, причому не тільки беруть участь у спорі, але і будь-яких інших. Відповідне визначення прямувало тим, в чию компетенцію входило усунення недоліків. Це, знову-таки, не обов’язково учасники господарського процесу, і взагалі до самого процесу ст. 90 ГПК ніякого відношення не має.

Ця стаття ні в якому разі не може використовуватися як метод процесуального впливу на учасників справи. Як видно зі сказаного вище, вона не для цього призначається, являє собою якийсь правовий пережиток і до жаданої мети покінчити з процесуальними зловживаннями не приведе. Не призведе хоча б тому, що санкцій за невиконання приписів, зазначених в окремій ухвалі суду, закон нині не передбачає ніяких (хоча раніше вони були).

І останнє. Не всякий заявлений відвід — спроба затягнути справу, особливо зважаючи частих скарг на наші суди і правосуддя в цілому. Не всяка неподання доказів вчасно — умисне зловживання правами, це може бути і наслідком недостатнього знання процесу, неуважності і т.п.

Відправлення правосуддя повинно бути завжди в такій мірі неупередженим, щоб ні в кого не було сумніву в тому, що він присутній саме при відправленні правосуддя, а не при спробах вирішити проблему частого звернення українців в європейські судові інстанції допомогою додання нормам закону невластивого їм змісту. Для викорінення проблем потрібні системні реформи у судочинстві.