Гражданский кодекс ст358

Рубрики Вопрос юристу

Статья 358. Залог вещей в ломбарде

1. Принятие от граждан в залог движимых вещей, предназначенных для личного потребления, в обеспечение краткосрочных займов может осуществляться в качестве предпринимательской деятельности специализированными организациями — ломбардами.

2. Договор займа оформляется выдачей ломбардом залогового билета.

3. Закладываемые вещи передаются в ломбард.

Ломбард обязан страховать в пользу залогодателя за свой счет принятые в залог вещи в полной сумме их оценки, соответствующей ценам на вещи такого рода и такого качества, обычно устанавливаемым в торговле в момент их принятия в залог.

Ломбард не вправе пользоваться и распоряжаться заложенными вещами.

4. Ломбард несет ответственность за утрату заложенных вещей и их повреждение, если не докажет, что утрата, повреждение произошли вследствие непреодолимой силы.

5. В случае невозвращения в установленный срок суммы займа, обеспеченного залогом вещей в ломбарде, ломбард по истечении льготного месячного срока вправе продать это имущество в порядке, установленном законом о ломбардах. После этого требования ломбарда к залогодателю (должнику) погашаются, даже если сумма, вырученная при реализации заложенного имущества, недостаточна для их полного удовлетворения.

6. Правила кредитования граждан ломбардами под залог принадлежащих гражданам вещей устанавливаются законом о ломбардах в соответствии с настоящим Кодексом.

7. Условия договора займа, ограничивающие права залогодателя по сравнению с правами, предоставляемыми ему настоящим Кодексом и другими законами, ничтожны. Вместо таких условий применяются соответствующие положения закона.

Комментарий к Ст. 358 ГК РФ

1. Залог вещей в ломбарде отличается значительным своеобразием. В первую очередь следует обратить внимание на то, что нормы о залоге в основном диспозитивны. В изъятие из этого общего правила положения о залоге вещей в ломбарде носят императивный характер. Далее излагаемые требования о залоге в ломбарде обязательны; ввести в договор положения, ухудшающие положение залогодателя по сравнению с тем, как оно определено законодательством, стороны не вправе. Это предусмотрено п. 7 комментируемой статьи.

Отношения, возникающие по поводу залога вещей в ломбарде, регулируются Гражданским кодексом РФ и Законом о ломбардах).

Договор залога вещей в ломбарде является публичным договором (ст. 426 ГК).

На соответствующие отношения распространяется законодательство о защите прав потребителей .

———————————
См.: Закон РФ «О защите прав потребителей», а также Постановление Пленума Верховного Суда РФ от 29 сентября 1994 г. N 7 «О практике рассмотрения судами дел о защите прав потребителей».

2. Отношения по поводу залога вещей в ломбарде отмечены особым субъектным составом. Залогодателем может быть только гражданин, залогодержателем — только ломбард — специализированная организация, осуществляющая в качестве предпринимательской деятельности краткосрочное кредитование граждан под залог имущества. В силу ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закона о ломбардах ломбардом является юридическое лицо — специализированная коммерческая организация, основные виды деятельности которой — предоставление краткосрочных займов гражданам и хранение вещей . Фирменное наименование ломбарда должно содержать слово «ломбард» и указание на его организационно-правовую форму юридического лица.

———————————
О хранении вещей в ломбардах см.: Договор хранения: Постатейный комментарий главы 47 Гражданского кодекса Российской Федерации / Под ред. П.В. Крашенинникова. М.: Статут, 2009. С. 160 — 168.

Ломбарду запрещается заниматься какой-либо иной предпринимательской деятельностью, кроме предоставления краткосрочных займов гражданам, хранения вещей, а также оказания консультационных и информационных услуг (ч. 4 ст. 2 Закона о ломбардах).

3. Предметом залога может быть только движимое имущество, предназначенное для личного потребления .

———————————
На практике это требование нередко нарушается. Иногда ломбардом принимается даже недвижимость.

Ломбард не может принимать в залог вещи, изъятые из оборота, а также вещи, на оборот которых законодательством Российской Федерации установлены соответствующие ограничения (ч. 3 ст. 2 Закона о ломбардах).

4. Залогом вещей в ломбарде обеспечивается краткосрочное кредитование граждан ломбардом. Никакие иные обязательства данным видом залога обеспечиваться не могут.

Срок кредитования не может превышать одного года (ч. 1 ст. 7 Закона о ломбардах).

5. Существенными условиями договора займа являются наименование заложенной вещи, сумма ее оценки, сумма предоставленного займа, процентная ставка по займу и срок предоставления займа (ч. 3 ст. 7 Закона о ломбардах). При отсутствии соглашения по названным условиям договор займа (и договор залога) не считается заключенным (ст. 432 ГК).

Оценка вещи, передаваемой в залог или сдаваемой на хранение, производится по соглашению сторон в соответствии с ценами на вещи такого рода и качества, обычно устанавливаемыми в торговле в момент и в месте ее принятия в залог или на хранение (ст. 5 Закона о ломбардах).

Понятно, что на практике залогодатель — всегда более слабая сторона и оценка предмета, передаваемого ломбарду в залог, занижается.

6. Договор о залоге вещей в ломбарде оформляется выдачей ломбардом залогового билета.

Залоговый билет должен содержать следующие положения и информацию:

1) наименование, адрес (место нахождения) ломбарда, а также адрес (место нахождения) территориально обособленного подразделения (в случае, если он не совпадает с адресом (местом нахождения) ломбарда);

2) фамилию, имя, отчество заемщика, если иное не вытекает из федерального закона или национального обычая, дату его рождения, гражданство (для лица, не являющегося гражданином РФ), данные паспорта или иного удостоверяющего личность в соответствии с законодательством РФ документа;

3) наименование и описание заложенной вещи, позволяющие ее идентифицировать, в соответствии с требованиями законодательства РФ;

4) сумму оценки заложенной вещи;

5) сумму предоставленного займа;

6) дату и срок предоставления займа с указанием даты его возврата;

7) процентную ставку по займу (с обязательным указанием процентной ставки по займу, исчисляемой из расчета на один календарный год);

8) возможность и порядок досрочного (в том числе по частям) погашения займа или отсутствие такой возможности;

9) согласие или несогласие заемщика на то, что в случае неисполнения им обязательства, предусмотренного договором займа, обращение взыскания на заложенную вещь осуществляется без совершения исполнительной надписи нотариуса.

Залоговый билет должен содержать информацию о том, что заемщик в случае невозвращения в установленный срок суммы предоставленного займа в любое время до продажи заложенной вещи имеет право прекратить обращение на нее взыскания и ее реализацию, исполнив предусмотренное договором займа и обеспеченное залогом обязательство.

Залоговый билет должен содержать информацию о том, что заемщик имеет право в случае реализации заложенной вещи получить от ломбарда разницу, образовавшуюся в результате превышения суммы, вырученной при реализации заложенной вещи, или суммы ее оценки над суммой обязательств заемщика перед ломбардом, определяемой на день продажи, в случае возникновения такого превышения (ч. ч. 5 — 7 ст. 7 Закона о ломбардах).

При нарушении правил Закона о ломбардах, воспроизведенных в настоящем пункте комментария, договор займа может быть признан недействительным по иску одной из сторон (ч. 8 ст. 7 Закона). При признании недействительным договора займа недействительным становится и договор залога (см. ст. ст. 329, 334 ГК и соответствующий комментарий).

7. При залоге вещей в ломбарде они (вещи) всегда передаются во владение ломбарда.

Хотя в комментируемой статье говорится о страховании предмета залога за счет залогодержателя , понятно, что соответствующие затраты учитываются при определении оценки заложенного имущества и процентной ставки. Так что с точки зрения экономической страхование производится за счет залогодателя.

———————————
В Законе о ломбардах сказано еще жестче: не допускается понуждение заемщика или поклажедателя к страхованию вещи, принятой от него в залог или на хранение, за его счет (ч. 2 ст. 6).

8. Ломбард несет ответственность за утрату и повреждение заложенных вещей независимо от вины. Он освобождается от ответственности только в случае, если докажет, что утрата или повреждение произошли вследствие непреодолимой силы . Даже если вещь повреждена или утрачена случайно, ломбард должен нести ответственность.

———————————
О понятии непреодолимой силы см., например: Обязательства вследствие причинения вреда: Постатейный комментарий главы 59 Гражданского кодекса Российской Федерации / Под ред. П.В. Крашенинникова. М.: Статут, 2009. С. 129 — 130.

9. Законом устанавливается упрощенный порядок обращения взыскания на заложенное имущество.

Если сумма займа не возвращена в установленный срок, ломбард должен выдержать льготный месячный срок (до того он не может обратить взыскание). Днем начала течения льготного месячного срока считается день, следующий за днем возврата займа, указанным в залоговом билете. В течение льготного месячного срока и далее вплоть до дня реализации заложенной вещи ломбард не вправе увеличивать процентную ставку по займу, предусмотренную договором займа, ухудшать условия хранения заложенной вещи, а также взимать плату за ее хранение (ч. ч. 2, 3 ст. 10 Закона о ломбардах).

Если в течение указанного льготного срока заемщик по-прежнему не исполняет обязательство, то вещь признается невостребованной. Ломбард вправе обратить взыскание на невостребованные вещи. Обращение взыскания на невостребованные вещи осуществляется в бесспорном порядке на основании исполнительной надписи нотариуса. Договором займа может быть предусмотрена возможность обращения взыскания на невостребованные вещи без совершения исполнительной надписи нотариуса. Заемщик или поклажедатель в любое время до продажи невостребованной вещи вправе прекратить обращение на нее взыскания, исполнив свои обязательства перед ломбардом, определяемые в соответствии с Законом о ломбардах) (ч. ч. 2 — 4 ст. 12 Закона).

Реализация невостребованной вещи, на которую обращено взыскание, осуществляется путем ее продажи, в том числе с публичных торгов. В случае если сумма оценки невостребованной вещи превышает 30 тыс. рублей, ее реализация осуществляется только путем продажи с публичных торгов. В иных случаях форма и порядок реализации невостребованной вещи определяются решением ломбарда, если иное не установлено договором займа или договором хранения. Публичные торги по продаже невостребованной вещи проводятся в форме открытого аукциона в порядке, установленном ст. ст. 447 — 449 ГК РФ, и при этом начальной ценой невостребованной вещи является сумма ее оценки, указанная в залоговом билете. В случае объявления торгов несостоявшимися ломбард вправе при проведении повторных торгов снизить начальную цену вещи, но не более чем на 10% от начальной цены на предыдущих торгах. Повторные торги могут проводиться путем публичного предложения.

После продажи невостребованной вещи требования ломбарда к заемщику или поклажедателю погашаются, даже если сумма, вырученная при реализации невостребованной вещи, недостаточна для их полного удовлетворения.

Если после продажи невостребованной вещи сумма обязательств заемщика или поклажедателя перед ломбардом оказалась ниже суммы, вырученной при реализации невостребованной вещи, либо суммы ее оценки, ломбард обязан возвратить заемщику или поклажедателю:

1) разницу между суммой оценки невостребованной вещи и суммой обязательств заемщика или поклажедателя в случае, если сумма, вырученная при реализации невостребованной вещи, не превышает сумму ее оценки;

2) разницу между суммой, вырученной при реализации невостребованной вещи, и суммой обязательств заемщика или поклажедателя в случае, если сумма, вырученная при реализации невостребованной вещи, превышает сумму ее оценки (ст. 13 Закона о ломбардах).

Гражданский кодекс Украины
Статья 358. Осуществление права собственности

1. Право общей долевой собственности осуществляется совладельцами с их согласия.

2. Совладельцы могут договориться о порядке владения и пользования имуществом, являющимся их общей долевой собственностью.

3. Каждый из совладельцев имеет право на предоставление ему во владение и пользование той части общего имущества в натуре, которая соответствует его доле в праве общей долевой собственности. В случае невозможности этого он имеет право требовать от других совладельцев, которые владеют и пользуются общим имуществом, соответствующей материальной компенсации.

4. Если договор между совладельцами о порядке владения и пользования общим имуществом в соответствии с их долей в праве общей долевой собственности удостоверен нотариально, он обязателен и для лица, которое приобретет впоследствии долю в праве общей собственности на это имущество.

Гражданский кодекс ст358

1. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

2. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

3. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

4. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов’язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

1. Учасники права спільної часткової власності, як і індивідуальні власники, наділяються правами володіння, користування та розпорядження майном. Але оскільки право кожного співвласника не обмежується якоюсь чітко визначеною частиною, а поширюється на усе спільне майно, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Здійснення права на засадах спільної згоди учасників має розглядатися як загальне правило, винятки з якого можуть встановлюватись законом. Так, за ст. 361 ЦК кожен співвласник наділений правом самостійного розпорядження часткою у праві спільної часткової власності.

Отже, якщо інше не встановлено законом, учасники спільної часткової власності здійснюють свої права на засадах загальної згоди. Тому жоден з учасників самостійно не має права укладати правочини щодо спільного майна без згоди інших.

2. Учасник спільної часткової власності, який має намір самостійно здійснювати усі правочини щодо своєї частки, має право вимагати її виділу у натурі (ст. 364 ЦК). Однак виділ, маючи складну процедуру здійснення, припиняє, крім того, право спільної часткової власності даного суб’єкта, що може не відповідати його інтересам. Інститутом, що дозволяє кожному співвласникові розширити обсяг повноважень щодо своєї частки, залишаючись при цьому співвласником, є домовленість про порядок володіння та користування майном.

Така домовленість оформляється договором. З огляду на відсутність спеціальних норм при вирішенні питання про належну форму договору про визначення порядку володіння та користування спільним майном слід керуватися загальними положеннями про форму правочину (ст. ст. 205 — 210 ЦК) та форму договору (ст. 639 ЦК). Лише стосовно володіння та користування земельною ділянкою закон встановлює обов’язковість письмової форми та нотаріального посвідчення договору (ч. 2 ст. 88 ЗК).

Договір про визначення порядку володіння та користування спільним майном може стосуватися як усього спільного майна, так і його частини, а його сторонами можуть бути двоє, кілька або усі співвласники. Якщо договір укладається не між усіма співвласниками, обов’язковою умовою його нотаріального посвідчення є надання письмової згоди співвласниками, які не беруть у договорі участь, про встановлення порядку володіння та користування майном або конкретними його частинами (абзац четвертий пункту 58 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Згідно Інструкції договір про визначення порядку володіння та користування спільним майном може бути як самостійним, так і виступати частиною договору про відчуження частки. В першому випадку, якщо предметом договору є майно, права на яке підлягають обов’язковій державній реєстрації, вимагається правовстановлювальний документ та, у встановлених випадках, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, — довідка відповідного органу місцевого самоврядування. Правовстановлювальний документ після його огляду повертається власнику, а в тексті договору зазначається найменування цього документа, номер і дата його видачі та назва юридичної особи, що його видала (абзац п’ятий пункту 58 Інструкції).

Договір про визначення порядку володіння та користування спільним майном може бути також частиною договору про відчуження частки у праві спільної часткової власності. Як визначено у Інструкції (абзац другий пункту 58) порядок володіння та користування майном може бути вказаний у договорі відчуження за наявності угоди між учасниками спільної часткової власності про порядок володіння та користування спільним майном або за їх письмовою згодою чи за наявності судового рішення про порядок володіння та користування спільним майном (його конкретними частинами). Проте слід мати на увазі, що згідно ч. 4 ст. 358 ЦК попередньо укладений договір про порядок володіння та користування спільним майном є обов’язковим для нового учасника права спільної часткової власності лише в тому випадку, коли він був посвідчений нотаріально.

3. Змістом договору про визначення порядку володіння та користування спільним майном є наділення учасників правами та встановлення обов’язків щодо володіння, використання, утримання, визначення правових наслідків одержання від використання спільного майна плодів, продукції та доходів, здійснення інших дій щодо спільного майна. Окремо ч. 3 ст. 358 ЦК надає кожному співвласнику право на надання йому у володіння та користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Не суперечитиме закону і передання співвласнику у натурі майна, не співрозмірного з його часткою.

У разі неможливості отримання майна у володіння або користування учасник має право вимагати від інших співвласників відповідної матеріальної компенсації. Дану норму слід тлумачити як таку, що встановлює право на отримання матеріальної компенсації тим співвласником, який за договором про визначення порядку володіння та користування спільним майном отримав у володіння та користування меншу частину майна, ніж та, що відповідає його частці, або взагалі не отримав майно у володіння та користування у натурі. Відповідно, співвласник позбавлений права вимоги матеріальної компенсації, якщо договір не було укладено або якщо володіння або користування спільним майном у натурі є неможливим з об’єктивних причин (неподільність речі, велика кількість співвласників).

4. Коментована стаття регулює відносини, коли договір про визначення порядку володіння та користування спільним майном укладається за ініціативою співвласників. Разом з тим укладення такого договору може бути необхідним у випадках, визначених законом. Так, згідно ч. 1 ст. 88 ЗК володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди — в судовому порядку. Укладення договору про визначення порядку користування майном може бути необхідною передумовою і для повного здійснення права спільної сумісної власності, незважаючи на те, що норми ЦК, які регулюють правовідносини між учасниками спільної сумісної власності (ст. ст. 368 — 372 ЦК), не наділяють їх правом на укладення таких правочинів. Наприклад, згідно ч. 1 ст. 67 СК дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір про відчуження своєї частки на користь іншої особи після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Стаття 358. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів

Кримінальний кодекс України (ККУ)

  • перевірено сьогодні
  • кодекс від 28.08.2018
  • вступив у чинність 01.09.2001

Ст. 358 ККУ в останній чинній редакції від 2 листопада 2016 року.

Нові не набрали чинності редакції статті відсутні.

Особлива частина

Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян та злочини проти журналістів

Стаття 358. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів

1. Підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов’язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут —

караються штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Складання чи видача працівником юридичної особи незалежно від форми власності, який не є службовою особою, складання чи видача приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом, нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних чи адміністративних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов’язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, що складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи, —

караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

4. Використання завідомо підробленого документа —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Примітка. Під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи — докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв’язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Стаття 358. Здійснення права спільної часткової власності

1. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

2. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

3. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

4. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов’язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.